Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати та сестри!

А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29 . Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30 . Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. 31 . І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. (Лк 6:27-36)

Уривок Євангелія в Лк 6:27-36 є частиною Ісусової  Проповіді на Рівнині, ширша версія якої в Євангелії від Матфея відома під назвою Нагірної проповіді (5:1-7:27). Подібно як і Матфей, Лука починає цю проповідь заповідями Блаженств (6:20-22) й закінчує притчею про два будинки: один з них збудований на піску, а інший на камені (6:46-49); будинок на камені символізує учнів, котрі слухають і виконують слова Ісуса, й навпаки, той що збудований на піску, означає тих хто слухає та знає навчання Ісуса, але не виконує його.

Яке ж тоді значення слів Ісуса в Лк 6:27-36? Як реагувати на ці досить радикальні вимоги?

    Перше, що дуже важливо мати на увазі, це те, що увесь перелік настанов говорить про те яким є Бог в якого ми віримо та який спосіб життя повинен випливати з цієї віри. Все життя Ісуса було виявом надзвичайної щедрості та милосердя для всіх хто цього потребував. Ісус також постійно розповідав про унікальну, навіть по людськи “марнотратну”, любов свого Отця (пор. Лк 15), котру Він дуже добре знав й на котру закликав також щедро відгукнутися вірою. Навіть тоді, коли Ісуса очорнювали та били, Він прощав та молився за винуватців (Лк 23:34, 43). Ця любов без докорів, закидів та лукавства, була звернена не тільки до Його учнів, але й до ворогів. Ісус був справжнім воплоченням Бога, про котрого Він говорив.

Другим важливим моментом є той факт, що ці заклики насправді є дуже прості. Їх простота, ясність, щирість та чіткість легко запам’ятовується.

Третьою й останньою характеристикою цих слів є те, що нам дуже важко зреалізувати їх у житті. Чисто по людськи  їх виконувати часто навіть не вигідно. Однак тільки виконання цих слів, цієї простої дорожньої карти нашого життя, може зробити з нас справжніх людей, – тих хто в дійсності є доньками й синами Небесного Отця. Для того, щоб їх почати реалізувати, потрібно повірити в їх важливість та основоположну вартість для людської цивілізації, потрібно довіритись Богові Творцеві та Відкупителеві, котрий поставив Закон Любові наріжним каменем існування Всесвіту.

В практичній площині, наприклад у світлі останніх (й на жаль вже чи не перманентних) фейсбучних баталій, для нас християн це означає перейти від мови ультиматумів, заяв та відкритих листів до мови любові, порозуміння, запрошень  до дружнього діалогу, зустрічей, обговорень, спілкування та приязного роз’яснення суті християнства. Тільки через таке смиренне свідчення любові Отця, котра щедро переливатиметься через моє і твоє серце, зможемо  дати раду як з усталеними стереотипами й кліше витвореними совєтською ідеологічною машиною, так і з, – спровокованою ганебною поведінкою чи відсутністю автентичного свідчення споміж нас християн, – секуляризацією та філософією гедонізму й релятивізму. Тільки живий досвід Бога та справжнє, щире свідчення пройняте любов’ю Христа, може давати серйозні відповіді на тривожні виклики сучасності й  зцілювати суспільні та особисті рани, а також продемонструвати унікальну вартість для світу слів сьогоднішнього Євангелія.Амінь.

(262)

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати та сестри!

Напевно кожен із нас хотів би почути слова Святого Письма, які є сказані до кращих синів та дочок : «синами Божими назветесь». Справді коли порівняти себе із кимось із великих подвижників, то завжди розумієш наскільки багато потрібно ще нам зробити, щоби принаймні бути хоч трохи подібними до них. Та чи відразу отримали настільки потрібну благодать ці великі Божі подвижники. Звичайно до всього у житті потрібно готуватись. Зрозумілим для нас є те, що всі ці святі мужі і жінки добились цього не в одну мить, але наполегливо з дня в день терпеливо переносячи в своєму житті різноманітні хрестики та хрести. Наскільки потрібні ці всі речі в духовному житті бачимо із творів отців Церкви, передань та з Нового Завіту Святого Письма.

Як ми маємо знищити, викорінити зло у нашому житті? Як нам відновити добрі відношення з тими людьми, які ворогують з нами? Цей простий засіб дає Спаситель.«Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6; 31). Це коротка настанова Господа Ісуса Христа щодо того, як варто жити нам за законом Божим. Чого ми бажаємо собі, те маємо бажати й іншим, і чого не бажаємо та не робимо собі, того не бажаймо і не робімо іншим. Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Не рий іншому яму, сам потрапиш у неї…» (Сир. 27; 29). Хто з нас хоче щоби його не поважали, не перешкоджали і т.п. Подібно і ми повинні так поступати щодо наших ближніх, бо коли ми очікуємо поваги і певного якогось добра, подібно цього ж хоче і кожна людина. Тому наш приклад послужить і для них уроком чи повчанням. Апостол Павло в посланні до Римлян розкриває як ми повинні поступати із своїми ворогами у житті : « Нікому злом на зло не віддавайте, дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма в мирі….Але коли твій ворог голодує, нагодуй його, і коли має спрагу, напій його» Рим. (12.17-18, 20).

Наша любов та увага, відкритість для всіх ворогів буде також випробовуванням, вона погасить ці непорозуміння і ненависть, які виникли між нами. Коли ми це будемо робити часто, то і вони зі своєї сторони будуть відповідати такими ж почуттями.

Чому Господь дає нам таку тяжку заповідь : «Любіть ворогів ваших»…..? Уявімо собі хоча б на мить, що буде на землі, якщо б цієї заповіді не було б? Постійні суперечки, сварки, війни, різноманітні смути – їм усім нема кінця. Зло за зло не можна інакше зупинити. Тільки добро, добрий вчинок може упокорити людину. Молитва за ворогів – це як запашний ладан, фіміам, який дуже приємний Богові.

Одне подружжя разом з дітьми одного недільного ранку направлялись до церкви. За якусь мить на вулиці перед ними повстали грабіжники, вони вимагали гроші та коштовності. В цій суперечці відстоюючи інтереси своєї сім’ї, помирає від завданих ран голова родини – батько. Проходить якийсь певний час, мама із своїми дітьми приходять на могилу батька. По молитві, після витриманої паузи син запитує у мами :

-« Чи зможуть мамо, вбивці нашого батька попасти у рай?»

-« Якщо вони принесуть гідний плід покаяння, то Господь може подарувати їм рай», – відповіла мама.

-« Що це за рай? Якщо в ньому будуть вбивці мого батька! Я не хочу бути в такому раю».

-« Потрібно за них молитись, щоб вони навернулись», – переконливо, з великою любов’ю у серці, сказала мама.

– « Давай мамо скоріше за них молитись», – зрозумівши слова матері сказав син.

Добрий приклад молитви за своїх кривдників подає нам Господь Ісус Христос : «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» Лк 23.34. Пригадаймо собі слова першого мученика архідиякона Степана, який благав Господа про змилування для своїх катів. Такий приклад від свого Учителя взяли не тільки учні Христа, апостоли, але і їх послідовники. Яку нагороду дасть нам за таку любов Господь? «Велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами», Лк.6.35. Чи не цього ми всі хочемо? В цьому світі ми повинні жити для вічності. Тут ми сіємо, а там будемо пожинати, тут працюємо, щоби там отримати відповідну нагороду. Ніякої нагороди Господь не обіцяє тим, хто вважає себе християнином, але його любов не є більшої від любові поган та грішників. Якщо ми маємо таких знайомих чи ворогів, яких не можемо полюбити, тоді пам’ятаймо, що не можемо розраховувати на високу нагороду – РАЙ. Там немає для нас місця. Хоча і ворогів наших в ньому не буде, але і нас там не буде. Через брак нашої любові до ворогів ми не зможемо туди попасти. Хто мстить своєму ворогу, той підливає масло у вогонь, той лишній раз доказує, що він християнин тільки по імені, а не по суті, він не син Всевишнього і його в майбутньому чекає не нагорода, а покарання.

Помолімось, щоби Сам Господь Своєю благодаттю дарував нам цей дар – великою любові : «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних».Мт.5.44-45. Амінь.

(106)