Соціологи з’ясували: серед сімейних людей менше щасливих, ніж серед самотніх. Проблеми з житлом, лікарями та навчанням дітей вганяють в тугу.

 

Що робити, якщо віруюча людина розуміє, що до неї «дотягнулися» кігті життєвих негараздів?

 

 Звичайно, свободи в шлюбі у людини стає менше. Але і тільки. У іншому люди в сім’ї, навпаки, набагато щасливіші. Адже щастя – це коли ти любиш, і тебе люблять. У сім’ї реалізувати це набагато легше. Мені здається, що головне багатство людини на землі – це люди, які її люблять. Чим їх більше, тим людина багатша.

 

Сім’я – це саме такі люди: дружина, якої не було, а зараз вона є; діти, яких взагалі не було, а зараз Господь їх вам дав. Якщо людина любить тільки себе, то, звичайно, в сім’ї їй важче. Нещасним людину робить не сім’я, а невміння любити.

 

Нещодавно я придивлявся: хто з моїх прихожан та знайомих виглядає щасливим? Виявилось, що це люди, які працюють у сфері християнського служіння іншим, наприклад, в дитячих будинках. Отримують дуже мало – не тільки матеріального, але і подяки. А очі світяться.

 

Господь сказав: «Блаженніше давати, ніж приймати» (Діян. 20:35). Можна сказати і так: щасливіше давати, ніж приймати. Тобто людина, яка уміє від­давати, має до цього смак і знаходить в цьому ра­дість, – щасливіша, ніж той, хто уміє тільки брати і в цьому шукає радості.

 

Чим менше людина уміє від­давати і служити іншим – тим менш вона щаслива, скільки б у неї не було матеріальних благ. Щасливий той, хто реалізує своє уміння віддавати та служити – і ми знаємо, скільки щасливих бідних людей та скільки нещасних багатих. Це аксіома, про це можна вже не говорити.

 

Саме нерозуміння природи сім’ї робить людей такими, що їм здається, ніби вони нещасні. І якщо віруючій людині так зда­ється, якщо сімейне життя з її турботами замість радості вганяє її в депресію – значить, вона десь помилилася в побудові своєї сім’ї.

 

Якщо подивитися на православне богослов’я сім’ї – а воно майже все поміщене в словах Таїнства Вінчання – то там говориться і про славу, і про честь, і про радість. У Таїнстві Вінчання священик говорить, що чоловік і дружина повинні мати таку ра­дість, яку мала свята цариця Єлена, коли знайшла Животворящий Хрест. Ви можете собі уявити, як вона раділа?

 

Якщо цього немає, значить, збій десь усередині тебе. Причини смутку знаходяться, як ми знаємо, усередині людини, і лише приводи смутку – зовні. Основна причина смутку – завжди гордість та себелюбство. Покірлива людина не сумує ні за якої ситуації, це аксіома християнського духовного досвіду. Якщо людина впадає в смуток, значить, десь була проявлена гордість. Якщо сімейне життя не дає задоволення – значить, я не отримую того, що, як я думав, як я уявляв собі, я повинен отримувати.

 

А насправді сімейне життя – це постійний вихід за рамки себе. Ти пізнаєш світ і Бога очима улюбленої людини, все від­кривається тобі з іншого боку. Ти не повинен прагнути витесати іншу людину «під себе». Звичайно, буває, що інша людина поводиться непривабливо.

 

Сім’я – це велика колода, яку несуть за два кінці. Якщо на другому кінці відпустили, то і ти не втримаєш. Іноді сім’я розвалюється із-за іншої людини. Але сам ти чи все виконав? Чи упокорювався? Чи слухав? Сучасна людина цього, на жаль, абсолютно не уміє.

 

Одного разу я розмовляв з чоловіком, у якого почала розпадатися сім’я. І він, і вона – віруючі, прихожани нашого храму, вінчані, воцерковлені. За його словами, дружина була у всьому винна. Години півтори я намагався достукатися до чоловіка, щоб він побачив свою частину провини, але у мене нічого не виходило. І тоді я запитав: «Ти, коли одружувався, взагалі хотів зробити її щасливою?» Він подивився на мене здивовано: «Ой, а я про це і не думав».

 

Якщо людина одружується або виходить заміж, щоб стати щасливою самій, а не щоб служити, то це безвихідь. Якщо навіть людина служить в очікуванні нагороди, а нагороди – щастя – не отримує, значить, це служіння ще не зовсім чисте, хоча воно і відбувається.

 

Звичайно, сім’я – це неймовірно складно. Але прекрасний засіб подолання багатьох складнощів – це щоденна сумісна молитвя. Навіть, якщо чоловік і дружина сваряться, або щось між ними розладналося, але увечері вони примушуватимуть себе вставати на сумісну молитву, то відроджуватиметься те, чого ми чекаємо від сім’ї. Від­новлюватиметься мала Церква як союз людей, об’єднаних присутністю Святого Духу. Через це можна все подолати.

 

Один знайомий священик розповідав мені, як приїхала до нього випещена пані у супроводі «джипа» охорони. Діти навчаються в Лондоні, все є, але в житті вона розчарувалася і зайнятися їй нічим. Батюшка і те пропонував, і інше, але вона відповідала, що вже і молитися пробувала, і постити, а нічого не допомагає. І батюшка відповів: «А ви сядьте в свій джип з охороною, їдьте в будь-який дитячий будинок. Подивіться, як там діти живуть».

 

Вона фиркнула і пішла. А через три місяці повернулася: зовсім інша людина, очі світяться. Розповіла, що спочатку образилася на священика, а потім думає: раз нічого не допомагає, то треба і це спробувати. Поїхала в дитячий будинок, почала допомагати, усіх свої подруг до цього привернула. У неї почалося нове життя.

 

Механізм завжди один, даний Богом, не людьми придуманий: «Блаженніше давати, ніж приймати». Служи іншим – і будеш щасливий.

 

Протоієрей Федір Бородін

Журнал про православне життя – Нескучный сад

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №11

 

(110)