МИ ПОПРОСИЛИ ТРЬОХ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗІ СФЕРИ ПСИХОЛОГІЇ ДАТИ ПОРАДИ ТИМ ЛЮДЯМ, ЯКІ Б ХОТІЛИ ПОМИРИТИСЬ З БАТЬКАМИ, ПРОТЕ НЕ ЗНАХОДЯТЬ ДОСТАТНЬОЇ МОТИВАЦІЇ ТА ПРАВИЛЬНИХ СПОСОБІВ ЦЕ ЗРОБИТИ

1. НАВЧАЙТЕСЯ

Існує заповідь: шануй батька твого і матір. В ній не сказано «гордись», «гнівайся» чи «ображайся », а саме – шануй. Незалежно від того, подобається це тобі чи ні, легко це чи важко. Чому? Тому що батьків нам вибрав Господь Бог, це не наш вибір, а Його, і отже, тільки ці батьки будуть для нас корисними. Цю думку необхідно поселити в серці.

Звісно, говорити про це значно легше, ніж втілювати на практиці. Особливо, якщо батьки – не зразок доброчесності, якщо батько, наприклад, черезмірно вживає спирті напої, а матір чинить інші неподобства. До подібних ситуацій варто ставитись як до уроків: наші батьки показали нам, як робити не потрібно. Далі – питання нашої волі та особистого вибору, чи хочемо ми чинити так само, щоб в нашій родині склалася така ж ситуація, чи не хочемо. Скажу зараз дуже важку для сприйняття, але життєво важливу річ: ми маємо подякувати батькам за ці уроки, за те, що отримали їх так живо та явно.

2. НЕ ЖАЛІЙТЕСЬ І НЕ ЗРАДЖУЙТЕ

В Священному Писанні сказано, що той, хто зле каже на батька та матір, смертю помре. Тобто, злослів’я, осудження батьків – це, фактично, самовбивство. Чому? Коли ми скаржимось комусь на маму чи тата, ми, перш за все, самі їх засуджуємо і стаємо подібними до Хама, котрий сміявся з наготи свого батька Ноя. За це рід його проклятий до кінця днів. Але ми, до того ж, іще й підштовхуємо інших людей на осудження наших батьків. Тобто, ми стаємо зрадниками – б’ємо тих, хто дав нам життя. Які б не були наші батьки, але вони нас виховали, вигодували, пройшли разом із нами всі хвороби та скорботи.

Повернути їм цей борг ми вже ніколи не зможемо. Ми можемо, загалом, тільки одне – не скоротити їхнього життя. Будь-яке переживання наших батьків, виражене в крику, ляпасі, грубому слові – ми маємо намагатись осмислити з позиції «що я роблю не так, що викликає таку реакцію?» Адже ми дані батькам не для того, щоб вимотувати їх нерви, а для того, щоб заспокоїти їхню старість, нагодувати, вилікувати, послужити їм. Це наше найперше служіння в житті. Адже поруч із нами живуть дві людини, дві єдині в світі людини, готові пожертвувати заради нас усім. Якщо нам знадобиться кров, серце, це вони скажуть:

«Візьміть у нас, нехай будуть живі наші діти, нехай нас не буде». Така жертовність притаманна лише батькам.
Діти повинні знати, що вони для батьків завжди найкращі, завжди праві. Навіть якщо мама і тато розуміють всю неправильність нашого вчинку, в душі вони все одно думатимуть: «Моя дитина не могла такого зробити, вона не така». Ця безмежна віра продиктована любов’ю до своєї дитини, любов’ю, аж до самопожертви. Мало хто ще зможе дати нам таке.

3. СЛІДКУЙТЕ ЗА ТИМ, ЩО СІЄТЕ

Основоположний принцип життя – що посіяли, те й будемо жати. Наше ставлення, наше осудження батьків повернеться до нас самих вже через наших дітей. Я постійно спостерігаю це на своїх консультаціях. Якщо до мене приходять і скаржаться на дітей, перше питання, яке я задаю – про те, як Ви самі ставитесь до своїх батьків. І найчастіше у таких випадках чую відповідь: «У мене постійні конфлікти з мамою, мама мене не розуміє…» І тут виникає питання: це мама Вас не розуміє, чи Ви маму не розумієте? Адже батьків потрібно прийняти такими, якими вони є, зі вдячністю та відповідальністю.

Звісно, дуже важкими є ситуації, коли батьки покинули свою дитину. В цьому випадку людині набагато важче прийняти те, про що я говорю, але, тим не менш, треба намагатись. Проте це, мені здається, тема окремої розмови. Або, наприклад, великі проблеми виникають в сім’ях, де матір або батько дозволяють собі занадто втручатись в життя власних, вже дорослих, дітей, які мають свої сім’ї. Це є батьківський егоцентризм. В даному випадку можу дати дітям одну пораду. Існує аргумент, який дуже добре приводить до тями: «Мамо, тату, ви хочете, щоб я лишився без сім’ї? Щоб я знову був один? В пошуках, переживаннях, зруйнованому домі?» Спробуйте сказати це, але не з роздратуванням, а з любов’ю – тоді батьки вас почують і зрозуміють.

4. ПОМІСТІТЬ БАТЬКІВ ВСЕРЕДИНУ СЕБЕ

Без зайвих слів і роздумів спробуйте помістити того з батьків, хто вас образив, всередину себе. Наші батьки і так живуть всередині нас, хочемо ми того, чи ні, так ми влаштовані. Своїм пацієнтам в таких випадах я намагаюсь пояснити: якщо ти ненавидиш батька, то ти будеш ненавидіти і себе, якщо ненавидиш матір, ця ненависть обернеться на тебе самого. Зрештою, ти виявишся головним ненависником і у ставленні до батьків, і до самого себе. Щоб це подолати, потрібно якимось чином зрозуміти життя людини, на яку ображаєшся. Не виправдовувати її вчинки, а саме зрозуміти з точки зору обставин, в яких вона знаходилася. І головне – зрозуміти, що тієї людини, яка тебе образила, вже нема. Не в тому сенсі, що вона пішла з життя, а в тому, що двадцять років тому вона була зовсім іншою людиною, і з тих пір змінилася, стала старшою. Цілком може бути, вона вже не пам’ятає того, що зробила. Якщо сказати їй про це, вона може подумати, що це вигадка, плід фантазії її дитини, і буде в цьому цілком щирою. Відповідно, це вже інша людина, і справу мати потрібно з нею, а не з тим, хто лишився в минулому.

5. МОЛІТЬСЯ ЗА ТИХ, ХТО ВАС ОБРАЖАЄ

Людині з християнською свідомістю легше пробачити того, хто її образив, віра в конфліктній ситуації дає їй перевагу. В християнстві, можна сказати, існує культ прощення, культ усвідомлення власної вини. Щодня ми повторюємо слова: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І якщо при цьому ми не пробачаємо своїм винуватцям, то краще ці слова не промовляти. А промовляючи їх, ми щоразу розуміємо, що повинні пробачити. Ми повинні любити ворогів своїх, а якщо так не виходить, то, принаймні, молитися за них задля пом’якшення їхніх і наших сердець. На жаль, частіше ми живемо за законами Старого Завіту, де «око за око і зуб за зуб». Ненависть до ближніх, заздрість – це одна з найтяжчих проблем, з якою психологам та психотерапевтам доводиться працювати. Проте вирішувати її необхідно. Як необхідно і навчатися пробачати.

6. РОЗДІЛЯЙТЕ ЛЮДИНУ ТА ЇЇ ВЧИНКИ

Ще один важливий момент, розуміння якого дає нам сили прощати. В християнстві встановлене дуже правильне ставлення до людських вчинків. Є таке правило: ненавидь гріх, але люби грішника. І щоразу, коли людина щось порушує, ми маємо розуміти, що не тільки цей її вчинок, але навіть сума всіх її вчинків, не дає повного уявлення про неї саму. Тому що найвищий рівень кожної людини – ті образ і подоба Божі, за якими вона була створена. І потрібно намагатись очистити ці образ і подобу від усього наносного. Як археолог відкопує древні реліквії і очищає їх від налиплого бруду: обережно, повільно, поступово – поки нарешті не побачить предмет таким, яким його було задумано, так само треба намагатися чинити з людиною. Не завжди це вдається, та все ж треба намагатися це робити. Звичайно, в цьому процесі очищення має допомагати і психотерапевт, і духівник. Завдання тут – щоб людина змогла побачити і саму себе, і іншу людину. Тоді пробачити образу буде значно легше.

7. ПОДУМАЙТЕ ПРО МАЙБУТНЄ

Щоб щось зробити, потрібно усвідомити, наскільки це для нас важливо, тобто знайти мотивацію для змін. Яким буде моє життя через десять, двадцять років, якщо я пробачу своїх батьків? А якщо не пробачу? Що зміниться?

8. БАЖАЙТЕ ПРОЩЕННЯ

Потрібно усвідомити різницю між прощенням та примиренням: пробачити – означає очистити серце від образ, не бажати людині зла, не мститись; примиритись – відновити стосунки, відновити спілкування. Ситуації в житті бувають дуже різні, але навіть найтяжчі обставини не повинні стати для нас перепоною для прощення, для звільнення душі від тяжкої ноші образ, ненависті, болю. Людина слабка і не завжди своїми силами може пробачити, але бажати прощення – це завжди їй під силу.

9. ДОРОСЛІШАЙТЕ

Прощення – це процес, який іноді триває багато років. Коли ми пробачаємо батькам, наша особистість стає більш зрілою, більш цілісною. «Синдром відкладеного дорослішання» — це результат небажання прощати тим, кому ти зобов’язаний власним життям. Разом з відмовою прощати ми «отримуємо» знецінення цього самого життя, а часом і відмову від нього, аж до самогубства, невміння взяти на себе відповідальність навіть за власні почуття, за життя в цілому (адже в тому, що воно таке, «винні» батьки)… Такій людині буває вкрай важко розкрити і реалізувати власний потенціал.

10. ПОДУМАЙТЕ ПРО ВЛАСНИХ ДІТЕЙ

Хто з нас не бажає бути люблячими батьками для своїх дітей? Такими, про яких ми самі часом мріяли в дитинстві? Проте, не пробачивши власним батькам, ми приречені все частіше помічати, як ті самі ненависні батьківські риси, на які ми ображались і які ми засуджували, все більш чітко виявляються в нас самих.

11. ДЯКУЙТЕ

Вдячність – це те, до чого ми, в ідеалі, повинні прийти. Це може бути вдячність за будь-які життєві уроки і навіть за те, як жити не треба. Кожному з нас Бог дав найкращих батьків для того, щоб наша душа пройшла свій життєвий шлях, і урок прощення на цьому шляху – один з найважливіших.

Тетяна Воробйова,
заслужений вчитель, педагог-психолог вищої категорії

(30)

Люди часто задаються питанням: що заповів нам Бог у зв’язку з татуюваннями? В Біблії не дуже багато прямих згадок про татуювання. Це тому, що люди, які наносили на свої тіла подібні віковічні написи і зображення, не належали до народу, який отримав закон Мойсеїв. Це були люди язичницьких вірувань.

Отже, в книзі Левіт ми знаходимо слова: «Заради померлого не робіть нарізів на тілі вашому і не наколюйте на собі письмен. Я Господь [Бог ваш]»(Лев. 19: 28). Наведена цитата більш ніж очевидна. Бог говорить «ні» подібному звичаю. Але чому засуджується таке діяння? Щоб зрозуміти цю заповідь, треба вникнути в культуру того часу. 

Більшість культур тієї епохи були варварськими за своєю природою, народ же Ізраїлю утворив нову націю. Закон, даний Богом Мойсею, був фундаментом, на якому трималася ця нація. Народ Ізраїлю був покликаний жити в зовсім іншій системі цінностей, відмінній від культури насильства, розбою і смерті, властивої іншим, сусіднім народам. Татуюючи свої тіла, іудеї нічим би не відрізнялися від язичників, які здійснювали ритуальні вбивства, «священне» насильство, масову різанину і обожнювали пристрасті, руйнівні для душі людської. Це, можливо, є однією з причин, чому Бог дає заповідь проти татуювань. 

У нашій культурі татуювання вже не несуть того сенсу, що за часів Мойсея. В ері благодаті тіло є храмом Духа Святого, в ньому перебуває Христос в силу Євхаристії. Якщо ми подивимося на мотиви, з яких люди завдають собі татуювання, то побачимо, що здебільшого їм хочеться просто відрізнитися від інших. Але нонконформізм, слідування модним трендам, бажання шокувати – все це чуже закону любові Христа, Розп’ятого і Воскреслого з мертвих. 

Деякі вважають, що татуювання зроблять їх красивішими. Це говорить про їхнє бажання поліпшити те, що зроблено було Богом (пор.: Пс. 138: 14) [1]. Або вказує на комплекс неповноцінності і на те, що вони не задоволені своїм тілом, а також свідчить про потребу в новій ідентичності, пошуку свого іншого, більш цікавого «я», що характерно для тих, хто переживає кризу особистості; не маючи переваг, які можна було б продемонструвати, вони намагаються таким чином вразити інших (і в первинному значенні цього слова теж). Тим часом новизна татуювання може викликати здивування не більше ніж на секунду, щоб потім потонути в потоці банальностей, вже не раз бачених.

Юна коптська дівчинка з татуюванням у вигляді хреста на зап’ясті. Фото: Б. Арманж / Associated Press

У мусульманському світі християни наколюють собі хрест на руку для того, щоб у разі смерті бути похованими по-християнськи. Однак це говорить також і про їхнє бажання померти за Христа і сповідувати Його до самої смерті, якщо вони будуть захоплені радикальними ісламістами, для яких християнство – постійна мішень. У цьому випадку татуювання може означати покликання до мучеництва, прагнення до сповідництва аж до самої смерті й незламну любов до Розп’ятого. Таким чином, коли татуювання не свідчать про віру, вони є невдалою підміною особистості, культури, ерудиції, почуття гумору, життєрадісності, відкритості, віри, творчої унікальності. Вони служать тільки показником відчайдушних пошуків власного «я», все більш кричущих, пошуків в тих місцях, де його не було і не буде ніколи.

[1] «Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає» (Пс. 138: 14).

Священик Іоан Валентин Істраті

Переклав з румунської Родіон Шишков

Переклад українською: Православний Оглядач

Джерело: Православие.RU

(60)

Бесіда з архімандритом Єфремом, ігуменом Ватопедського монастиря, про телебачення і духовне життя.

 

Питання: Яким чином телебачення шкодить духовному життю?

 

Відповідь: Святі отці говорили, що смерть заходить через двері, маючи на увазі душевну смерть, яка є наслідком гріха, проникаючого в душу через п’ять почуттів: зір, слух, нюх, дотик і смак. Внаслідок цього все православне аскетичне вчення засноване на підпорядкуванні почуттів розуму і слову як меті, в його розширеному розумінні. Наприклад: ми їмо, щоб жити, але не живемо, щоб їсти. У першому випадку їжа є задоволенням біологічної потреби, у другому – задоволенням бажання, яке стає вищою метою і джерелом насолоди. Святий Іоан Богослов у своєму першому соборному посланні говорить про три прості, але дуже важливі тлумачення поняття «світ», маючи на увазі те, на чому ґрунтуються мирські турботи: пожадливість очей, похіть плоті і гордість житейська.

 

Питання: Чому телебачення володіє такою великою силою?

 

Сьогодні телебачення з величезною ретельністю намагається надати людям видовища, що задовольняє мирські інтереси, тому що більшість людей живуть мирським життям, далеким від Бога і дотримання Його заповідей, яке приводить нас до святості і обоження. Люди вибирають матерію замість духу, минуще задоволення почуттів замість вічності і причастя Богу, які можуть бути досягнуті в земному житті.

Таким чином, телебачення надає все, що може задовольнити людську цікавість (похіть очей), що веде до подальшого тілесного розслаблення (похіть плоті), насолоди, перелюбам та тілесним задоволенням. А ті призводять до гордості життєвої, самовдоволення, зарозумілості, розкрадання, зловживання і, в кінцевому рахунку, вбивства ближнього, що є крайньою стадією людського егоїзму і бажання переваги і влади.

Тому телебачення здебільшого показує програми зі сценами насильства, розпусти, злочинів.

Внаслідок цього людський розум щодня наповнюється речами негідними і ганебними, так як сучасна людина багато часу проводить перед телевізором, комп’ютером та в інтернеті. Постійно спостерігаючи різні аморальні речі, людина оскверняє свій розум. І, коли оскверняється розум, людина страждає, так як осквернений розум веде її від Бога.

 

Питання: Чому телебачення володіє такою великою силою?

 

Відповідь: Воно володіє силою, оскільки сучасній людині властива психологічна потреба в розвагах. А найдоступніша розвага – це телебачення. За невеликі гроші можна купити телевізор і влаштувати в будинку кінотеатр. І так як багато сучасних людей бездуховні, то спостереження рухомих картин виявляється для них достатньою розвагою. Ці картини завдають людині шкоди. Дуже серйозного збитку. Спочатку відчужується і руйнується розум людини, а потім, внаслідок постійного перегляду аморальних, порнографічних фільмів, оскверняється і руйнується сама людина.

 

Питання: Яку роль відіграє телебачення у формуванні колективної свідомості?

 

Відповідь: Зараз телебачення знаходиться у владі сильних світу цього і темних сил, які ратують за глобалізацію і прагнуть, щоб люди мислили однаково. Вони фактично промивають людям мізки, змушуючи їх бачити біле чорним, а чорне білим, залежно від бажання наднаціональних центрів влади, що мають економічний контроль над каналами.

Крім того, телебачення нав’язує в якості цінності скасування моральності, дезорієнтує людей, відвертаючи їх від духовної культури і національних ідеалів. Вони хочуть, щоб від людей залишилась лише плоть, щоб вони не думали ні про що духовне. Як ви можете помітити, в даний час більшість фільмів і телепрограм не мають морального підтексту, що сприяє розвитку чесноти та етики. Актори в більшості своїй є носіями уявної моралі. Фільми всіх країн світу схожі за своїм змістом. Це робиться для обезображення людини. Людина повинна втратити обличчя – ось яке чинне повсюдне гасло темних сил.

 

Питання: Чи правда, що телебачення вводить людину в гріх?

 

Відповідь: Безумовно. Грішить розум, спостерігаючи аморальні фільми. У наші дні людині не складно сидіти у своїй кімнаті і дивитися по телевізору будь-які непристойності, яких жадає її розум. Розум розпікається і неминуче приходить до гріха.

 

Питання: Телебачення підживлює пристрасті?

 

Відповідь: Звичайно, особливо це стосується плотських пристрастей. І людина, зрештою, поступається цим пристрастям. Як відомо, моральність є необхідною передумовою духовного життя. Якщо ж людина не має моральної чистоти, вона не зможе отримати Божу благодать. Це неможливо, що б вона не робила. Вона може бути воцерковленою, молитися, але все це не матиме сенсу, якщо вона не намагається стати морально чистішою. Це те ж саме, що писати вилами по воді.

 

Питання: Хіба телебачення не показує живу дійсність і людське спілкування?

 

Відповідь: Воно показує живу дійсність, але ця дійсність гріховна. Якби телебачення показувало нам духовну реальність, воно б стало чудовим засобом морального виховання. Нажаль, зараз рідко можна зустріти канали з духовною тематикою. У Салоніках є тільки один телевізійний канал – він називається Е4 – який показує корисні духовні передачі. Однак він один на сотні, навіть на тисячі.

 

Питання: Хіба не може людина дивитися телевізор вибірково, тобто тільки те, що їй на користь?

 

Відповідь: Нажаль, людині складно підійти до цього вибіркового. Незважаючи на те, що є пульт, людина, включаючи телевізор, опиняється під владою бісів. І замість того, щоб подивитися, скажімо, тільки новини, вона дивиться й інші програми. Блаженний старець Паїсій забороняв дивитися навіть новини. Його сучасник, святий Силуан Афонський, який упокоївся в 1938 році, коли телевізорів ще не було, а існувала тільки преса, говорив, що той, хто хоче навчитися молитися – святий говорив про чисту молитву серця – не повинен читати газет і журналів, так як вони вносять в молитву неуважність. А що б він сказав зараз, якби жив в цю епоху панування телебачення і всевладдя гріха, де не залишається місця спробам навчитися чистій молитві? «Людина, яка молиться, – говорив святий Силуан, – відчуває стан світу через інформацію, що посилається їй Господом». Так вона починає з болем у серці молитися за весь світ, не відчуваючи необхідності слухати і дивитися новини.

 

Багато людей говорять мені сьогодні, що годинами сидять перед телевізором – як чоловік, так і дружина, зовсім не розмовляючи один з одним. Один сидить п’ять годин, інший вісім! Діти, особливо на канікулах, дивляться телевізор по 10 – 12 годин на добу. Це бісівський стан. Якби ж то вони дивилися правильні і корисні для душі програми! Але діти лише шкодять собі. Навіть горезвісний Міккі Маус і йому подібні, яких і ми дивилися, коли були маленькими, зараз не несуть нічого позитивного. Вони перестали бути зразками альтруїзму і любові, якими вони були колись. Зараз вони вчать сатанинської моралі, показують дітям ненависть, злопам’ятність, вбивство. Процвітає той, хто легко йде на вбивство, – такий тип людини, який ми бачимо в сучасних мультфільмах.

 

Питання: Чи вважаєте ви, що телебачення здатне створити нову релігію?

 

Відповідь: Воно створює не нову релігію, а нову гріховну дійсність. Людина прикута до неї і нічого не може з цим вдіяти. У такій ситуації, створенню якої сприяє телебачення, людина не здатна до пам’яті про Бога і до богоспілкування.

 

Питання: Можливо наше ставлення до телевізора перетворилося на культ?

 

Відповідь: Фактично так і є. Інші люди ставляться до телевізора так само фанатично, як інші ставляться до Бога. Замість того, щоб любити Бога всім своїм єством, вони люблять телевізор. Тому зараз так поширені переносні телевізори, які можна взяти з собою в машину, в літак. Людина страждає від потреби постійно щось дивитися. І це важка залежність. Невпинно оглядаючи безліч різних програм, людина перестає бачити Бога.

 

Питання: Як же цього уникнути?

 

Відповідь: Людині не знадобиться все вищеперераховане, якщо вона живе благодаттю Святого Духа. Але це дуже нелегко. Рідко зараз зустрінеш таку людину.

 

Питання: Телевізор можна назвати вікном у псевдореальність. Де нам відшукати вікно в реальність духовну?

 

Відповідь: Перш за все, ми повинні допомогти людям стати ближче до Бога і почати жити духовним життям. І тоді у них з’явиться усвідомлення того, що добре, а що погано. Крім того, нам потрібно спробувати змінити ситуацію, що склалася, виступаючи за створення телеканалів, які мають духовну основу. Необхідно переконати Церкву створити канал, що транслює корисні для душі програми, що є антиподом смерті і насильства, які ми щодня спостерігаємо на телеекрані. Отже, потрібно спробувати вплинути на людей і на Церкву.

 

На щастя, тут в Салоніках, як я вже говорив, підтримуємо і ми такий канал, Е4. Відбуваються різні заходи, надаємо посильну економічну допомогу. Ми всіма силами надаємо підтримку цьому телеканалу, який наставляє людей на шлях істинний.

 

Цілком очевидно, що ми не зможемо заборонити сучасній людині дивитися телевізор. Церква повинна усвідомити, що це становить велику проблему. На біду, соціологічні дані показують, що людина не може існувати без телевізора. Я, зрозуміло, дотримуюся думки, що його в будинку бути не повинно. Але в багатьох сім’ях телевізора потребують діти. І щоб уникнути сварок, батьки поступаються. Справа дійшла до того, що зараз зробилося неможливим знайти будинок без телевізора. Іноді вони стоять у кожній кімнаті. Це і пригнічує найбільше – будинок з п’ятьма кімнатами і з п’ятьма телевізорами.

 

Питання: Що з того, що людині дає телебачення, їй може дати Церква?

 

Відповідь: Церква повинна переконати своїх дітей залишити гріх. І коли люди залишать гріх, телевізору в їхньому житті місця не залишиться.

 

Я забув згадати, що ще один спосіб уберегтися від поганих програм – це брати хороші відеокасети для всієї родини і для дітей.

 

Церква повинна  змусити людину зрозуміти, що їй  не потрібні всі ці супутникові антени з безліччю каналів, що показують аморальні програми. Це наносить людині шкоду. Церква повинна вжити заходів, щоб переконати суспільство в тому, що телебачення розбещує. Дуже добре, що вами організована ця кампанія проти шкоди телебачення. Адже, по суті, ви виступали не проти телебачення як такого, а проти аморальних програм, які воно транслює.

 

Питання: Чи не могли б ви сказати кілька слів про любов і радість, які приносить Церква? Проте нас тягне телевізор …

 

Відповідь: На превеликий жаль, сучасна людина відвикла боротися з гріхом і забула дари Святого Духа – любов, радість, мир, лагідність, доброчесність і довготерпіння. Вона, як блудний син, відправляється «в країну далеку» і харчується плодами гріха. І тому нашою єдиною Матір’ю, Годувальницею і Ковчегом є Церква. Прийшовши в Церкву, ми зможемо насолодитися дарами Святого Духа. По суті, кожна людина потребує цього, хоча часто ступає на хибний шлях. Кожен Новий рік ми посилаємо один одному листівки з побажаннями довголіття, щастя і радості. Всі ми шукаємо цю радість, але небагатьом вдається її знайти, тому що лише одиниці ступають на шлях Церкви і Христа. Цим шляхом йшли всі святі, що показали нам приклад життя, яке покликаний вести кожен з нас.

 

Зараз людина покладає свої надії лише на матеріальні блага і, навіть потопаючи в них, не знаходить щастя і радості, так як знаходиться далеко від Бога. Якщо в нашому серці і в нашому будинку немає Бога, ми перебуваємо в непроглядній пітьмі, в стані крайнього нещастя і незадоволеності своїм життям, у стані постійного бажання грішити. Це є однією з причин тероризму і бажання вбивати. Якщо в серці людини живе Бог, хіба він захоче вбити ближнього? Зрозуміло, що ні.

 

Людина відсторонюється від Бога. І тому наше завдання і одночасно величезна відповідальність, як представників Православної Церкви – своїм особистим прикладом переконати людей прийти до Бога, знайти Якого можна лише в Православній Церкві. Істина одна, не може бути 50% тут, 50% там, 30% десь в іншому місці. Істина єдина. Істина – це Святе Одкровення. Все інше – пил в очі, небилиці. До нас на Афон приходять багато представників західних церков і, познайомившись з православною традицією, кажуть, що істина, яку Христос приніс у світ, знаходиться у нас, у православних. І ми як православні ченці, як ченці Святої Гори проповідуємо, що Христос перебуває в Православній Церкві. І щаслива та людина, яка бажає жити з істиною як справжній представник Православної Церкви.

 

Віргілій Влаєску, Діалоги про телебачення і духовне  життя зі Святогірськими  отцями,

Бесіда з архімандритом Єфремом, ігуменом Ватопедського монастиря, Салоніки.

Переклад з новогрецької: редакція інтернет-видання “Пемптусія”.

Переклад українською: Православний Оглядач.

(213)