Православний храм — це місце особливої присутності Бога на землі. Поводитися в храмі потрібно благоговійно, так, щоб не образити величі святині, не накликати на себе гніву Божого.
Приходити до служби треба завчасно, за 5–10 хвилин. Увійшовши, перехреститися і зробити поясний уклін. Перед входом чоловіки знімають головні убори. Жінки входять у храм із покритою головою і одягнені відповідно до своєї статі. Одяг повинен бути пристойним і охайним. У храмі не можна говорити голосно, взагалі розмови у храмі потрібно обмежити. Преподобний Амвросій Оптинський повчає: “Тим, хто розмовляє у храмі, посилаються скорботи”.
Без потреби не слід ходити по храму. Ставити свічки і прикладатися до ікон потрібно так, щоб не заважати тим, хто молиться. Прийшовши до храму з дітьми, не можна дозволяти їм бігати, пустувати та сміятися. Із дитиною, котра плаче, краще на якийсь час вийти з храму, поки вона не заспокоїться.
Сидіти у храмі дозволяється лише у разі хвороби або сильного стомлення. Не можна сидіти, закинувши ногу на ногу.
В церковній огорожі, тобто на території храму, не можна палити.
Не можна входити до храму з тваринами або птахами.
Категорично забороняється ходити і розмовляти під час читання Євангелія, співу “Херувимської пісні” і Євхаристичного канону на Літургії (від Символу віри до “Отче наш”).
Робити зауваження ближньому, який порушив правила поведінки, потрібно неголосно і дуже делікатно. Якщо ми відчуваємо, що без роздратування не зможемо зробити зауваження, краще взагалі утриматися від нього, натомість про себе помолитися про напоумлення ближнього.
Звичайно, потрібно залишатися у церкві до закінчення богослужіння. Йти завчасно можна лише через нездужання або у разі крайньої необхідності, але не під час читання Євангелія та звершення Євхаристії.
Що насамперед робить людина, котра переступає поріг храму? В дев’яти випадках із десяти — підходить до свічного ящика. З маленької воскової свічки починається наше практичне християнство, входження у Церкву. Неможливо уявити собі православний храм, у якому не запалюють свічок…
Тлумач Літургії блаженний Симеон Солунський (XV ст.) говорить, що чистий віск означає чистоту і нескверність людей, які його приносять. Він приноситься на знак нашого каяття в упертості та свавіллі. М’якість і податливість воску символізує нашу готовність бути слухняними Богу. Горіння свічки означає обоження людини, її перетворення на нову дією вогню Божественної любові.
Крім того, свічка — це свідоцтво віри, причетності людини до Божественного Світла. Вона виражає полум’я нашої любові до Господа, Матері Божої, Ангелів або святих. Не можна ставити свічку формально, із холодним серцем. Зовнішня дія повинна супроводжуватися молитвою, хоча б найпростішою, своїми словами.
Запалена свічка є атрибутом церковних таїнств і треб. Її тримають у руках новоохрещені і ті, хто поєднуються Таїнством Шлюбу. Серед багатьох запалених свічок звершується чин відспівування.
Немає обов’язкових правил, куди і скільки ставити свічок. Їх придбання — невелика жертва Богу, добровільна і необтяжлива. Дорога велика свічка анітрохи не благодатніша за маленьку.
Ті, хто часто відвідують храм, намагаються по можливості поставити декілька свічок: до святкової ікони, що лежить на аналої посеред церкви; до образу Спасителя або Богородиці — про здоров’я своїх близьких; до Хреста на прямокутний свічник (канун) — за упокій спочилих. Якщо бажає серце, можна поставити свічку будь-якому святому або святим.
Буває так, що на свічнику перед іконою немає вільного місця, оскільки все зайнято свічками. У цьому випадку не варто заради власної свічки гасити іншу, краще трішки почекати, поки не звільниться місце або покласти свічу на свічник, щоб її поставили пізніше. Не потрібно бентежитися, якщо погасили вашу ще не догорілу свічку, — жертва вже була прийнята Богом.
Не потрібно слухати розмови про те, що свічку слід ставити лише правою рукою; що, якщо вона загасла, то настануть нещастя; що не можна обпалювати нижній кінець свічки для стійкості в лунці і т. ін. Церковних забобонів багато, та не варто всі їх брати до уваги.
Горіння людського серця потрібніше Богові, аніж воскова свічка. Наше духовне життя, участь в богослужіннях не обмежуються лише свічкою. Вона не позбавляє від гріхів, не поєднує з Богом, не дає сил до невидимої боротьби. Свічка сповнена символічного значення, проте нас рятує не символ, а справжнє єство — Божественна благодать.
Коли подаєте поминальні записки, дотримуйтеся таких правил:
1. Пишіть розбірливими, великими літерами, згадуючи в одній записці не більше 10 імен. Зверху намалюйте хрест.
2. Вкажіть у записці — “за здравіє” або “за упокій”.
3. Імена пишіть у родовому відмінку (питання “кого?”).
4. Вказуйте повне православне ім’я, навіть якщо поминаєте дітей (наприклад, не Серьожі, а Сергія, не Поліни, а Аполлінарії).
5. Перед іменами священнослужителів указуйте їхній сан, повністю або в зрозумілому скороченні (наприклад, архієп. Никона, ієрея Петра).
6. Дитина до 7 років називається немовлям, від 7 до 15 років — отроком (отроковицею).
7. Не слід писати прізвища, по батькові, звання, професії тих, кого ви поминаєте, та їхні ступені спорідненості по відношенню до вас.
8. Проте допускається включення у записку слів: “воїна”, “ченця”, “скорботного”, “хворого”, “подорожуючого”, “ув’язненого”, “учня”, “заблудлого”.
9. Не писати: “стражденного”, “озлобленого”, “дівиці”, “удовиці”, “вагітної”.
10. В записках про спочилих відзначте “новопреставленого” (від дня смерті до виповнення 40 днів), “приснопам’ятного” (покійний, що має цього дня пам’ятні дати), “вбитого”.
11. За тих, кого Церква прославила в сонмі святих (наприклад, блаженну Ксенію), молитися вже не потрібно.
У храмі за богослужінням поминають лише хрещених в Православній Церкві. На Літургії можна подати записки про здоров’я і за упокій на: 1) проскомідію — першу частину Літургії, коли за кожне ім’я, вказане в записці, із особливих просфор виймають частинки, які згодом із молитвою про прощення гріхів тим, кого поминають, опускають у Чашу, де вони омиваються Кров’ю Христовою; 2) єктенію — поминання привселюдно. Його зазвичай здійснює диякон. Після закінчення Літургії єктенійні записки в багатьох храмах поминаються повторно, на требах. Також можна подати записку на молебень або панахиду.
Сила хресного знамення надзвичайно велика. Часто в житіях святих знаходимо розповіді про те, як бісівські чари розсіювалися після хресного знамення. Тому ті, хто недбало, метушливо і неуважно хрестяться, насправді лише радують бісів.
Святитель Василь Великий писав: “В церкві все благовидо і по чину повинно бути”. Хресне знамення — видиме свідоцтво нашої віри. Щоб дізнатися, православний перед тобою чи ні, треба просто попросити його перехреститися, а по тому, як він це зробить і чи зробить взагалі, все стане зрозуміло. Пригадаємо із Євангелія: “Вірний в малому і у великому вірний” (Лк. 16: 10).
На жаль, доводиться бачити як віруючі люди, котрі багато років ходять у церкву, хрестяться недбало: один махає рукою навколо себе, ніби мух відганяє; інший склав пальці в щіпку, і здається, що він не хреститься, а обсипає себе сіллю; третій — з розмаху забиває пальці в лоб, немов цвяхи. Що вже говорити про найпоширенішу помилку, коли руку не дотягують до плеча, опускаючи десь біля шиї.
Як же потрібно правильно хреститися? Потрібно скласти докупи три перші пальці правої руки, що символізує єдність Святої Нероздільної Трійці. Два інші пальці (безіменний і мізинець) — щільно притиснути до долоні, символізуючи дві природи Іісуса Христа — Божественну і людську.
Спочатку складені персти поставляються на чоло (лоб), для освячення розуму; потім на чрево (живіт) — для освячення почуттів; після цього — на праве плече, а потім — на ліве, освячуючи тілесні сили. Опустивши руку, здійснюємо уклін. Чому? Тому що зобразили на собі Голгофський Хрест, і вклоняємося йому. Ще одна поширена помилка — уклін одночасно з хресним знаменням. Робити цього не слід.
В деяких книгах при описуванні хресного знамення нижній кінець хреста пропонується покладати на грудях. Це неправильно, бо у такому разі хрест виходить перевернутим.
Хресне знамення супроводжує віруючого всюди: ми хрестимося, пробудившись від сну і лягаючи спати, виходячи з дому і входячи у храм, перед і після їжі. Хрест Христовий освячує собою все і вся, і тому зображення його віруючим на собі — спасительне і душекорисне.
(37)
