Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Возлюблені у Христі браття і сестри!

Ми продовжуємо ділитись з усіма радістю Світлого Христового Воскресіння і сьогодні згадуємо духовний подвиг тих жінок, які залишились Йому вірними до кінця – пішли за Ним на Голгофу. І саме через це вони перші довідались від ангелів про Його Воскресіння, а згодом перші побачили Його.

     Коли жінки разом з Божою Матір’ю стояли біля Хреста, то згідно єврейських звичаїв не мали права голосу, тому стоячи в стороні могли тільки споглядати за всім що відбувається. Пресвята Богородиця через такі звичаї не могла навіть доторкнутися до тіла Свого Сина. Не могла Вона також і поховати Його – це могли робити тільки чоловіки. Тому сьогоднішнє Євангеліє починається з того, що один чоловік «Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса.»Мк.15.43 Йосиф Ариматейський і Никодим взяли на себе всі піклування про гідне поховання тіла Спасителя. Ці два старці були вже в похилому віці, але попри свої людські немочі совісно виконували всі похоронні ритуали. Жінки, які супроводжували Діву Марію в часі Хресної Дороги Ісуса хотіли теж вложити свою частку в належному приготуванні похоронів Ісуса. Тому зранку, першого дня по суботі, вони вирушили до гробу щоб за юдейським звичаєм намастити миром святе тіло Ісуса. Звідси походить їх назва – мироносиці. Напевно, що дуже переживали з цього приводу. Вони схвильовані думали хто їм відкотить камінь, яким був закритий гріб Ісуса. Та коли прийшли побачили юнака, який їм звістив про Воскресіння Ісуса. Мироносиці почувши дивні слова ангела не сподівались на такий хід подій. Такою новиною мироносиці поділились з апостолами, а тому можна сказати словами однієї великодньої пісні жінки – мироносиці стали «апостолами для апостолів».

     В пасхальний час ми з вами дуже часто вітаємось : «Христос Воскрес!» і відповідаємо : «Воістину Воскрес!». Звичайно, що ми вітаючись в такий спосіб відчуваємо при цьому велику радість, навіть кажуть невіруючі люди, що коли чують таке привітання, відчувають якусь не звичну для них радість, бо з цими словами на людей діє велика Божа благодать. Звичайно, що живучи в цей час ми не маємо такої глибокої віри, яку мали жінки-мироносиці, тому це християнське привітання для нас є більш формальним, а ніж вістка про Воскресіння, яку почули мироносиці від ангела. Вони почувши, зі страхом молились. Один достойник запитує в кого є більша віра у мироносиць, що мовчали чи у нас, що постійно так вітаємось і не розуміємо? Справді для нас це просто слова привітання, а для них це молитва.

     В неділю митаря та фарисея, ми з вами співали на Утреній : «Покаяння двері відчини нам Життєдавче», ця пісня надихала нас до більшого подвигу у молитві та пості. Йдучи дорогою Великого Посту ми змагались у своєму духовному житті, щоб принести достойний плід покаяння і ось як нагорода за віддану та систематичну нашу працю ми на Великдень чуємо підчас богослужінь : « Пасха, що райські двері нам відкриває». Двері вже є відкриті для нас, та чи увійдемо в них ? Вже здається все готове для нас і потрібно так мало. Як увійти в них – показують нам святі, особливо повчальними є праведні Йосиф Ариматейський та Никодим які побороли внутрішній страх і пішли за Христом. Приклад нам також дає св.рівноапостольна Марія Магдалина, вона всім серцем, всією душею та всіма почуттями своїми сприйняла Слово Боже та служила Йому до кінця свого життя. Отримавши після Воскресіння Спасителя надзвичайно важливу новину всі жінки-мироносиці протягом всього свого життя ревно служили Господу. На прикладі мироносиць Церква вчить нас щирій вірі, гарячій любові та незмінній відданості Господу Ісусу впродовж усього нашого життя, у будь-якому стані, серед усіх негараздів у житті, в щасті і горі, в скорботі і радості, в багатстві і бідності, в здоров’ї та хворобі, в тиші і бурі душевній бути відданими Спасителю.

     Сьогодні складаємо свої привітання сучасним мироносицям нашим матерям, дружинам, сестрам усім жінкам-християнкам бо вони наслідуючи св.мироносиць в гарячій любові та відданості Богу завжди терпеливо служать Йому і своїм ближнім. Амінь. 

(71)