Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

 Сьогодні у  Святому Євангелії ми чули такі слова: «Учителю Благий, що мені зробити доброго, щоб мати життя вічне» (Лк.18, 18-21). З таким запитанням звернувся до Спасителя багатий юнак. Відповідаючи Господь йому каже: «Дотримуйся заповідей!» Тут юнак замислився: про які ж особливі Заповіді говорить Учитель? Можливо, він не знає котрусь із них? Тоді Ісус Христос нагадує юнакові заповіді: не вбивай, не кради, шануй своїх батьків, люби ближнього, як самого себе. Це були ті Заповіді, які були відомими не тільки в Галілеї, але й у всій Юдеї ще з часів Мойсея. Вихованим по закону Моїсеєвому  і, будучи фаресеєм, юнак формально дотримувався цих заповідей. Тому, юнакові не залишалось нічого іншого як чесно визнати: «Все це я робив із дитинства свого».

 

  Ісус Христос на це йому відповів: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Лк.18, 21 – 23). Юнак почувши таку відповідь засмутився, тому що був дуже багатий.

 

   Ми дуже схожі на цього євангельського юнака, який, почувши заклик Христа все залишити в цьому світі і слідувати за Ним, пішов від Нього засмучений. У житії преподобного Антонія Великого розповідається, що коли він, увійшовши в церкву, почув саме це євангельське читання, а вийшовши з храму, продав весь спадок свій, роздав убогим і пішов у пустелю.

 

   Ісус Христос, повчаючи молодого юнака, дає нам можливість зрозуміти, що виконання заповідей і йти за Христом – це різні речі. Бо виконання заповідей це є та мінімальна вимога, яка вже є закладена в природі життя людини. Коли ж ми це все виконуємо, то закрадається нам в серці спокуслива думка, що можливо цього вже є досить для вічності, але цього не достатньо. За вченням Церкви, люди спасаються не лише добрими справами, але й тим, що очищають свою душу від гріхів і пристрастей.

 

    Безумовно, ця заповідь в першу чергу стосувалася того юнака. Нас вона прямо не стосується, бо була сказана в приватній розмові та в особливих обставинах. Тим не менше, ми з вами повинні розуміти, чому Господь так сказав. А сказав її Христос тому, що в юнака була пристрасть грошолюбства. У кожного з нас теж є пристрасті. Кожен із нас також віддає своє серце певній людині, речі чи явищу. Наприклад, грошам, марнославству, заздрості, тощо. В кожного з нас є власна пристрасть, яку ми старанно культивуємо в серці багато років. Тому Господь і каже, що поки цього не позбутися – спастися неможливо.

 

   Святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить, що запропонована досконалість є не що інше як у сучасному розумінні послух монашества. З такою думкою не всі погоджуються, бо в перші століття християнства багато одружених людей відрікались від своїх речей чи маєтків заради перебування в єдності з Христом, тобто цим акцентується наша увага на те, що будь-яке багатство можна залишити та відректись. Євангельський молодий чоловік цього не зумів зробити, його заможність, походження, а можливо і якісь певний соціальний статус переважили у цьому виборі. Що тепер нам робити? Подібно і ми так думаємо як і апостоли після побаченого. «Хто тоді може спастись?» – запитуємо ми. Ісус після розмови з юнаком сказав: «Трудно багатому увійти в Царство Боже» (Мф. 18, 23).

 

  Святитель Миколай Сербський у цій євангельській розповіді знаходить ще й місце для порівняння. Уявіть, що тоне корабель на морі, у якому було безмірне багатство. І один безумець, заволодівши рятівним човном, вирішив не лише самому врятуватись, а й заволодіти хоч часткою того багатства. І наносячи скарбів все більше і більше, наче й вимірював, однак коли сів сам, то човен пішов під воду і він втонув. Так само і ми, якщо будемо надію свого серця покладати лише на силу грошей, ніколи не ввійдемо у Царство Боже.

 

   Трудно увійти  багатому в Царство Боже, але не неможливо. Звичайно що для цього потрібно докласти зусилля. Святитель Феофан Затворник говорить: «Не багатство біда, а надія та пристрасть до нього є злом для людини». Ми можемо переглянути у Старому Завіті скільки було великих і славних мужів, які були в свою чергу досить багатими і заможними, але їхнє багатство не перешкоджало їм спілкуватись з Богом. Бачимо що досконалість про яку так розпитував юнак є особливим покликанням людини – стати вільною від усього матеріального, бо коли людина цього всім серцем прагне тоді вона стає що раз досконалішою в духовному житті. Хто не багатіє у Бога, той немає входу у Царство Боже.

 

 Отож,  дорогі у Христі браття і сестри, пам’ятаймо,  що цей євангельський урок кожному з нас підходить, бо в усіх нас є різні слабкості і недоліки. Слід пам’ятати, що Господь цим прикладом показує нам необхідність пізнавати самого себе і відмовитися, передусім, від гріха та дотримуватись заповідей Божих для успадкування вічного блаженного життя у Христі Ісусі.Амінь.

(67)

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

Сьогодні свята Православна Церква молитовно вшановує великого Святителя і Отця нашого Миколая – архієпископа Мир Лікійських, що в Малій Азії. Мабуть немає в світі людини, яка б не знала хоч щось про цього святого. Безліч храмів присвячено йому, з багатьма молитвами, акафістами і службами християни різними мовами звертаються до нього, просячи допомоги і заступництва перед Богом; врешті, багато з нас також носить особисте ім’я Святителя. Численними чудами як при житті, так і по смерті, прославився Святитель Миколай. Його чудотворні мироточиві мощі й донині збережені нам в допомогу.

  Продовжити читання →

(87)

 

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

Сьогоднішнє Святе Євангеліє розповідає нам про оздоровлення однієї згорбленої недугою жінки, яка протягом 18 років несла свій важкий Хрест. Вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. Однієї суботи, коли Ісус Христос навчав у синагозі, побачив її, підізвав До Себе і промовив до неї: „Жінко, ти звільнена від своєї недуги”

 

(Лк.13,12). І поклав на неї руки, й вона відразу ж випросталась і почала прославляти Бога

 

Дорогі мої! Це чудо, а також багато інших указує на Божество Ісуса Христа. Бо чудо — це явище, яке для свого здійснення вима­гає всемогутньої сили Божої, оскільки воно діється поза закона­ми природи.

 

Як свідчить Святе Євангеліє, вистачило одного Його слова, щоб заспокоїти бурю на морі, щоб піднести з ліжка смерті доньку Яіра, щоб віддати нещасній матері з Наїну живим її померлого сина. Подібно було і з Лазарем, який вже чотири дні лежав у гробі.

 

Ці всі і безліч інших чудес можуть легко переконати кожного, що Ісус — це Спаситель людства і світу. Аж ось приходить Ісус. Він зустрічається з терпінням скорченої жінки віч-на-віч, а через неї — з усім терплячим людством.

 

Він спог­лядає на неї із співчуттям, кличе до Себе і кладе на неї Свої руки. Вона стає звільненою з кайданів сатани і своєї недуги, тепер вже може випростатись, піднести свої очі вгору та прославляти Бога.

 

Той самий Христос приходить протягом століть в особах Своїх Апостолів, священиків, монахів, і ревних хрис­тиян до всіх куточків світу, де лише б’ється людське серце. Він споглядає на нього із співчуттям та закликає до Себе. Христос промовляє до кожного з нас, кладе на нас Свої руки, благословляючи нас життям і здоров’ям. І потрібно би за це прославити Христа Бога, як це зробила скорчена жінка.

 

Сьогоднішнє Святе Євангеліє звертає нашу увагу ще і на інший аспект цієї події, а саме, що не всі люди, бачивши чудеса Христові, віддавали славу Богові. Як бачимо, начальник синагоги не радіє разом із оздоровленою жінкою та присутніми, але заявляє: „Є шість день, коли працю­вати належить, – приходьте тоді та оздоровляйтеся ” (Лк.13,14). Коли Христос почув це, сказав у відповідь: „Лицеміре – хіба ж не відв’язує кожен із вас свого вола чи осла від ясел і не веде напоїти?

 

Ісус Христос осудив сліпу ревність начальника синагоги, назива­ючи її лицемірством. А як часто ми у своєму житті зустрічаємось з лицемірством. Лицемірство згасило любов між людьми і породило не­довіру одних до одних. Світ має велику потребу в любові і співчутті, у щирій допомозі одні одним.

 

ПРИКЛАД. На березі моря стояла одна невеличка хатина, у якій проживала бідна вдовиця. Берег там був скелястий, а море дуже небезпечне для мореплавців. І не один раз бувало, що ця жінка зі страхом бачила, як вже близько берега із хвилями боролись кораблі, і чула крики потопаючих. В одну особливо буремну ніч, коли вітер викликав стихію, хвилі бушували над морем, вона не могла спокійно заснути, лише думала про те, скільки людей загине біля берега, де стоїть її хатина. Раптом їй в голову прийшла щаслива думка. Віконце її дому виходило на море, і вона вирішила поставити лампу на вікно, Щоб отак попередити рибалок, що вони знаходяться вже поряд зі скелястим берегом. Так вона і зробила, із тих пір кожної ночі лампа світилась у її вікні, і багато мореплавців врятувались завдяки їй.

 

Будьмо і ми цим рятівним світлом для людей, які провадять боротьбу серед пітьми з хвилями життєвого моря. Любов до ближ­нього може зробити дуже багато добра, якщо людське серце ро­зуміє, як нелегко плисти бурхливими хвилями цього життя. Тож не жаліймо праці для порятунку наших ближніх, щоб колись за це отри­мати вічну нагороду на Небі! Амінь.

 

(109)