Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

Перебуваючи в найстрашніших бідах і болях, тоді коли нам здається, що вже не має жодної надії на спасіння, міцна Божа рука може воздвигнути людину до нового життя. Щось подібне відбулось із гадаринським біснуватим, про якого ми сьогодні слухали в Євангелії. Господь допускає дияволу нападати на людину через різноманітні нещастя та журби, але в цьому випадку переслідується одна блага ціль – очистити нас від гріхів.

 

Коли Господь зі своїми учнями приплили в Гадаринський край, Він вийшов на беріг і зустрів там одного чоловіка , який віддавна був одержимий бісами, не одягався в одяг, не жив в будинку, але у гробі. Лк.8.26-27. Вже з перших слів цього Євангелія ми чуємо, що цей чоловік був одержимий не одним бісом, а багатьма. Лк.8.28. Напевно більшість з нас знає, що люди одержимі злим духом переживають страждання та муки, коли вони зустрічаються з якоюсь святинею : св. хрест, св. вода, св. мощі, св. тайни, оскільки від них виходить Божа благодать. Якщо людина не хоче знати про не чисту силу, не хоче вірити в її існування, то для неї відкривається повна свобода у серці, така людина не приймає жодних мір, щодо боротьби чи протистояння їй. Звичайно ми на фізичному плані можемо бачити, що людина мучиться, але насправді, це так мучаться демони, які вселились в серці цієї людини.

 

Церква нас вчить, що біси це безтілесні духи, в просторі вони не займають жодного місця, але цілий легіон може без перешкод поміститися в людському серці. Демони відчували присутність Ісуса Христа, а тому голосом цього чоловіка просили, щоб Він їх не мучив. Лк.8.28. Саме присутність біля них Господа вибила з рівноваги не чисту силу. Спаситель нікому звичайно не хотів причиняти болю, але в даному випадку біль яку відчували демони походила від благодаті Божої, бо саме тоді добро для злих стає страшною мукою.

 

Дуже часто багато з людей не хоче жити за наукою Ісуса Христа, а тому Євангеліє в якому перебуває Сам Христос приносить їм муку, бо читаючи його, вони розуміють, що викладене Слово Боже забороняє їхнім пристрастям вільно діяти.

 

Бачимо як Христос Своїм Божим словом виганяє легіон демонів. Про біснуватого ми довідуємось, що раніше він не міг жити в спільноті, а тому перейшов жити в пустиню. Зустріч із Христом, робить його цілком здоровим. Цей чоловік із жорстокого звіроподібного єства знову стає доброю людиною, відновлює у собі образ і подобу Божу. Прийшовши до Ісуса, мешканці гадаринського краю побачили його одягненого та при розумі, як він сидів біля ніг Спасителя та слухав Його.

 

Чудо вигнання легіону демонів, якщо так можна порівняти, відбулось і в останні часи з нашим українським народом. Втрачаючи свою єдність з Богом, за свої гріхи, українці подібно як євангельський герой, під владою безумців жили в гробових печерах бездуховності. Покоління за поколінням, втрачаючи батьківську віру, наш багатостраждальний народ деградуючи сходив у морок пекла.Та прийшов час коли Господь захотів нас оздоровити. Своїм словом Господь звільнив від довголітнього ярма, ми отримали зцілення і Церква вийшла з підпілля.

 

Але як відреагував на отриману Божу милість наш народ? Чи подібно до гадаринського зціленого щоби краще пізнати Божі правди, він знайшов собі місце у стіп Спасителя? Чи знайшли собі місце у храмі всі українці? На жаль, ми повинні визнати, що нам ще далеко до духовного відродження нашої нації, а звідси всі не гаразди. Не вміючи достойно дякувати за отримані благодіяння, ми постійно нарікаємо. Нас більше не захоплює приклад життя святих українських подвижників, а навпаки подібно до давніх ізраїльтян, ми починаємо служити чужим богам.

 

Який же урок та висновок з почутого можемо зробити для себе? Перше, що маємо пам’ятати : не потрібно боятися демонських нападів, бо з Євангелія бачимо, що біси без Господа не мають права людину, а навіть і тварину потурбувати. Навпаки знайдемо потрібну зброю для боротьби з ними. Потрібно кожному із нас в глибокому покаянні як найчастіше сповідатися та причащатися св. тайн. Будемо з великою вірою пити та окроплюватися йорданською та святою водою.

 

Щиро та із скрухою в серці будемо молитися та накладати на себе з побожністю знак св. Хреста. Тоді не ми будемо боятися демонів, але навпаки вони будуть боятися нас. Перебуваючи в євхаристійній єдності ми постійно можемо користати з джерела нездоланної сили і божественної радості. Тому не вважаймо себе залишеними Богом, коли ми отримуємо від Нього різні випробовування, отримуємо водночас і велику силу долати всі перешкоди. Навпаки будемо журитись : чому Господь залишає нас без покарання, пригадуючи Божі слова : кого Бог любить того й наказує.

 

Невже ми зможемо сказати Господу щоби Він вийшов від нас? Напевно після добрих та тривалих роздумів над цим уривком Євангелія ми зуміємо оцінити що це є бути у стіп Христа, перебувати у спілкуванні з Ним. Звичайно, турботи світу цього і нас будуть відволікати, і ми не завжди зможемо фізично перебувати з Господом чи через молитву чи читання Св. Письма, але коли ми будемо повертатися до нашого буденного життя, ми повинні правильно поступати, щоб усім свідчити що ми насправді зцілились і перебуваємо при тверезому розумі. Амінь.

(82)

Дослідники Біблії дивуються: чому апостол Лука назвав Наїн містом? Насправді в ті часи це було невеличке село, менше, напевне, за арабське село Неїн, яке знаходиться на тому місці сьогодні. Наїн був розташований зовсім недалеко від міста, де виростав Спаситель – від Назарету. Десь із 8 кілометрів подорожнього супроводжувало видиво гори Фавор, яка здіймалася неподалік від дороги, що вела на південь до Ізраїльської долини. Але це – обмовка, яку можна пояснити.

 

Набагато важче нам пояснити і зрозуміти, чому саме в ту мить, коли сталася така велика трагедія для самотньої жінки, вдови з Наїну, саме там, при виході з цього села в бік цвинтаря і з’являється Ісус із Назарету з громадою Своїх учнів? Саме тоді переживання матері, яка прощалася зі своїм сином, дійшло до найбільшої глибини, і співчутливий плач, голосіння охопили всіх, хто супроводжував сумну похоронну процесію. І раптом з’являється Христос і робить чудо, яке стало одним із трьох найбільших чуд, описаних євангелістами – одним із трьох воскресінь мертвих, разом із воскресінням Яїрової доньки (Лк.8:41-42, 49-56) та чотириденного Лазаря (Ін.11:1-45).

 

Ми нічого не знаємо і ніколи не дізнаємося про ту самотню вдову, її спосіб життя, її характер – ніде в Євангеліях цього не описано. Ми не знаємо, чи знав Ісус померлого юнака, якого мали ховати. І це, зрештою, не так важливо ані для євангеліста, ні для нас. Христос приходить на допомогу людині як такій. Не якійсь окремій, конкретній людині, а людству в цілому, отже, і нам з вами. Христос приходить нам на допомогу, рятуючи від того, що здавалося для нас нездоланним: рятуючи від самої смерті. Знаменно, що сталося це неподалік від місця, де, як нагадувала добре збережена в свідомості побожних юдеїв історія, відображена у Старому Завіті, пророк Єлисей також зцілив був колись, за сотні і сотні років до Ісуса, сина вдови – шунамитянки (2 Цар. 8:18-37).

 

Христос іде як переможець смерті. В цьому випадку йшлося про фізичну смерть. Але послання, яке через чудо біля Наїну адресується до кожного з нас, свідчить, що Він, і лише Він, готовий перемогти і духовну смерть – смерть, яка настає від гріха, і яка чекає на кожного з нас.

 

Як багато ситуацій у житті здаються нам безнадійними! Як багато суспільних станів обіймають нас розпачем і зневірою! Як багато буває випадків у житті, з яких ми не знаємо виходу! І кожного разу нам здається, що сама наша надія помирає. Ми забуваємо про одне: про присутність Ісуса Христа. Навіть у час найбільшої життєвої кризи саме у Ньому ми можемо знайти джерело надії. Саме через Нього ми самі можемо прийти до воскресіння, здається, давно померлих у нас жадоби до життя, енергії, віри в майбутнє. Саме у Ньому ми можемо знайти і невичерпне джерело віри в людей довкола нас – людей, які так багато разів давали нам підстави зневіритися в них, відвернутися, замкнутися в собі. Тільки треба вміти помічати присутність Христа. Вміти не тільки переживати своє горе, але навіть серед найбільшої біди в своєму житті вміти озирнутися і побачити Його – як Він стоїть і тільки чекає. Чекає на те, щоб ми звернулися до Нього з проханням, щоб ми зауважили Його, щоб ми схотіли бачити Його присутнім у своєму житті.

 

І тоді може статися неймовірне: статися чудо, про яке ми і не мріяли, як не мріяла вдова із Наїну про воскресіння сина. Хай же і сьогоднішнє Євангеліє допоможе нам відчути можливість цього чуда в нашому житті. І не тільки відчути його можливість, але й перейнятися свідомістю того, що в Христі немає нічого неможливого. І якщо ми зуміємо звернутися до цього джерела віри, то вічне життя прийде як постійний чинник у наше життя і допоможе здобувати перемоги над обставинами, що здаються нездоланними, і над самим собою, над своєю слабкістю. Так, як зумів Ісус подолати смерть, що розлучила з єдиним сином вдову з Наїну. Амінь.

(39)