Дослідники Біблії дивуються: чому апостол Лука назвав Наїн містом? Насправді в ті часи це було невеличке село, менше, напевне, за арабське село Неїн, яке знаходиться на тому місці сьогодні. Наїн був розташований зовсім недалеко від міста, де виростав Спаситель – від Назарету. Десь із 8 кілометрів подорожнього супроводжувало видиво гори Фавор, яка здіймалася неподалік від дороги, що вела на південь до Ізраїльської долини. Але це – обмовка, яку можна пояснити.
Набагато важче нам пояснити і зрозуміти, чому саме в ту мить, коли сталася така велика трагедія для самотньої жінки, вдови з Наїну, саме там, при виході з цього села в бік цвинтаря і з’являється Ісус із Назарету з громадою Своїх учнів? Саме тоді переживання матері, яка прощалася зі своїм сином, дійшло до найбільшої глибини, і співчутливий плач, голосіння охопили всіх, хто супроводжував сумну похоронну процесію. І раптом з’являється Христос і робить чудо, яке стало одним із трьох найбільших чуд, описаних євангелістами – одним із трьох воскресінь мертвих, разом із воскресінням Яїрової доньки (Лк.8:41-42, 49-56) та чотириденного Лазаря (Ін.11:1-45).
Ми нічого не знаємо і ніколи не дізнаємося про ту самотню вдову, її спосіб життя, її характер – ніде в Євангеліях цього не описано. Ми не знаємо, чи знав Ісус померлого юнака, якого мали ховати. І це, зрештою, не так важливо ані для євангеліста, ні для нас. Христос приходить на допомогу людині як такій. Не якійсь окремій, конкретній людині, а людству в цілому, отже, і нам з вами. Христос приходить нам на допомогу, рятуючи від того, що здавалося для нас нездоланним: рятуючи від самої смерті. Знаменно, що сталося це неподалік від місця, де, як нагадувала добре збережена в свідомості побожних юдеїв історія, відображена у Старому Завіті, пророк Єлисей також зцілив був колись, за сотні і сотні років до Ісуса, сина вдови – шунамитянки (2 Цар. 8:18-37).
Христос іде як переможець смерті. В цьому випадку йшлося про фізичну смерть. Але послання, яке через чудо біля Наїну адресується до кожного з нас, свідчить, що Він, і лише Він, готовий перемогти і духовну смерть – смерть, яка настає від гріха, і яка чекає на кожного з нас.
Як багато ситуацій у житті здаються нам безнадійними! Як багато суспільних станів обіймають нас розпачем і зневірою! Як багато буває випадків у житті, з яких ми не знаємо виходу! І кожного разу нам здається, що сама наша надія помирає. Ми забуваємо про одне: про присутність Ісуса Христа. Навіть у час найбільшої життєвої кризи саме у Ньому ми можемо знайти джерело надії. Саме через Нього ми самі можемо прийти до воскресіння, здається, давно померлих у нас жадоби до життя, енергії, віри в майбутнє. Саме у Ньому ми можемо знайти і невичерпне джерело віри в людей довкола нас – людей, які так багато разів давали нам підстави зневіритися в них, відвернутися, замкнутися в собі. Тільки треба вміти помічати присутність Христа. Вміти не тільки переживати своє горе, але навіть серед найбільшої біди в своєму житті вміти озирнутися і побачити Його – як Він стоїть і тільки чекає. Чекає на те, щоб ми звернулися до Нього з проханням, щоб ми зауважили Його, щоб ми схотіли бачити Його присутнім у своєму житті.
І тоді може статися неймовірне: статися чудо, про яке ми і не мріяли, як не мріяла вдова із Наїну про воскресіння сина. Хай же і сьогоднішнє Євангеліє допоможе нам відчути можливість цього чуда в нашому житті. І не тільки відчути його можливість, але й перейнятися свідомістю того, що в Христі немає нічого неможливого. І якщо ми зуміємо звернутися до цього джерела віри, то вічне життя прийде як постійний чинник у наше життя і допоможе здобувати перемоги над обставинами, що здаються нездоланними, і над самим собою, над своєю слабкістю. Так, як зумів Ісус подолати смерть, що розлучила з єдиним сином вдову з Наїну. Амінь.
(39)