«І він одразу одужав» (Ін. 5:9)

Читаючи Євангеліє, ми бачимо, що більшу частину Своїх чудес і найзначніші Свої чудеса Христос зробив у важливі для іудеїв дні. Те ж саме можна сказати і про Його проповіді. Найчастіше Він проповідував по великих святах, на які приходило багато людей. У дні Великодня, Суккота, П’ятидесятниці та інших великих свят в Єрусалимі, що є, по суті, іудейської митрополією, збиралося багато народу. Серед присутніх було й багато хворих, які сподівалися на Божественне зцілення. Але це прагнення людей до зцілення було не настільки великим, наскільки бажання Христа допомогти їм.

Присутність Христа завжди була благодіяльною для всіх

Святий Кирило Олександрійський пише: «Де Ісус, там – спасіння», тобто де б не з’явився Христос, Він усюди несе з Собою порятунок. Він входить в дім Закхея і приводить митаря до покаяння. Приходить до митаря Матфея і негайно ж навертає його на Євангеліста. Погребається серед мертвих, і мертві воскресають. Спускається в Ад, і жителі його оживають. Христос дарує зір сліпим, слух – глухим, приходить до купальні у Віфезді і зцілює розслабленого. Христос стає хлібом для голодних, живою водою для спраглих, воскресінням для мертвих, лікарем для болящих і відкуплення для грішників.

Все це Ісус робить для спасіння людей. Він Сам говорить про Себе: «Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його» ​​(Ін. 4:34). Наведемо тут і слова Йосифа Врієннія. Усім нам відоме слово «скиталець», яке характеризує людину мандрівну і безпритульну. Йосиф каже, що «заради нас Христос став скитальцем», тобто людиною, подорожнім, таким, що робить все для спасіння людей.

Христос дає більше, ніж Його просять

Дійсно, Христос робить набагато більше, ніж люди просять Його. Зокрема, болящий, бачачи перед собою Ісуса, ймовірно, думав і сподівався на те, що Господь допоможе йому зануритися в освячені води в момент їх збурення. Можливо, в особі Христа він бачив одного з родичів, які забули його. Розслаблений просив одне, а Господь дав йому в десять разів більше. Він зцілив його, і людина, яка цілих тридцять вісім років не могла рухатися, зараз піднімає свій одр і йде на очах у здивованих очевидців. Нам відомі й інші подібні випадки. І всякий хворий, згідно святого Кирила, навіть всіма покинутий, «має помічником Сина Божого Єдинородного»​​.

Церква продовжує справу Христа

Ісус являє Собою невичерпне джерело життя. Святий Іоанн Златоуст проводить аналогію з купальнею у Віфезді. У купальню Церкви може увійти не лише одна людина, але і весь світ, щоб звільнитися від хвороби і гріха. І не одного разу на рік, але кожен день Церква зцілює хворих від духовних недуг. Благодать Божа ніколи не вичерпується. Церква – це місце загального очищення. За допомогою покаяння, сповіді і Святої Євхаристії ми звільняємося від своїх численних і багатоликих пристрастей. Нам достатньо лише віддати себе Христу, що шукає можливості для нашого зцілення. У кожному з нас чується питання Спасителя: «Хочеш бути здоровим?» (Ін. 5:6) Це питання Христа звернене і до грошолюбів, егоїстів, людей, що страждають на пристрасть гніву, розпусти і злопам’ятності. Звичайно, ми повинні від усього серця відповісти на заклик Христа, замість того щоб роками перебувати в стані духовної убогості і гріха. Звільнимося ж від речей, які роблять нас духовно недужими, і дозволимо Богу діяти безперешкодно, оскільки наша грішна воля заважає Його благодаті.

(22)

«Добрий день», «Дай, Боже, здоров’я», «Дай, Боже, добрий день», «Слава Богу» чи «Слава Іісусу Христу»? Закарпаття – чудовий край. Тут живуть разом різні національності, люди вільно розмовляють на різних мовах, що не мішає жити нам усім у мирі. Крім цього, тут моляться у своїх храмах та відстоюють свою правоту різні конфесії. 

 На превеликий жаль, саме конфесійна, а не національна приналежність, інколи стає причиною навіть побутових сварок, що зовсім не робить нам честі.

— Ти що, греко-католик? 
— Ні! 
— Чого ж тоді вітаєшся як вони? 
— Як це? 
— Та «Слава Іісусу Христу», прости Господи.

Цей абсурдний і дещо натягнутий діалог не є «розшифровкою» диктофонного запису, а тільки показує наскільки безглуздими інколи можуть стати суперечки про «правильність» того чи іншого вітання. Хіба, віддаючи славу Спасителю, ми творимо гріх?

Краплина до краплини

Єзуїти, спочатку заїжджі, а потім і з числа наших краян, наш край у свій час було долучено до виконання постанов Львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького, який у 1777 році видав пастирське послання, де зобов’язував своїх парохів вчити людей вітатися словами «Слава Іісусу Христу», а у відповідь казати «Слава на віки» або «На віки. Амінь». Місіонерські походи єзуїтів із Товариства Іісусового використовували латинське «Laudetur Jesus Christus!», що у перекладі означає відоме нам вітання «Слава Іісусу Христу». Це, безумовно, був крок до введення таких звичаїв, які були у Римі.

Чому був потрібний єпископський указ для нібито благої справи

Єзуїти принесли це вітання й до нас з прийняттям Берестейської унії. Можливо не у 1596 році, але саме їхній орден старався впровадити нове вітання спочатку на території Галичини та всієї Київської Митрополії. Проте, як виявилося, не всюди це нововведення проходило гладко. Люди не перехоплювали нових навичок у цьому питанні, та не дуже бачили у цьому необхідність. Спроби виявлялися не дуже вдалими, аж поки єпископи не взялися за цю справу і почали давати накази стосовно вітання. Чи була вказівка для єрископів «зверху», наразі не відомо. Однак, тим людям, які вживали це вітання кожного дня, давалися відпусти (тобто відпущення) гріхів від самого єпископа Риму, тобто індульгенції від Папи. Важко зараз говорити, що саме посприяло становленню традиції нового вітання, але чомусь хочеться вірити, що люди перейняли цей звичай тому, що хотіли славити Христа, а не тому, що бажали всяких обіцяних благ.

Чи стають ближчими до католицизму православні, які вітаються словами «Слава Іісусу Христу»

Як не крути, а конфлікти у нашій області на цьому ґрунті бувають. Вихід, звичайно, є: потрібно мати бажання покінчити з конфліктом. Якщо, вітаючись «Слава Іісусу Христу», православні чекають за це на відпущення гріхів від Папи, то звичайно, що таким чином вони «окатоличуються». Але, якщо їхнім наміром є тільки бажання прославляти Спасителя, і нічого крім слави Божої, то хто може цього заборонити? Адже ми не викидаємо з Символа Віри слова про Соборну (Кафоличну) Церкву тільки тому, що західні християни називаються католиками (католицизм означає вселенський, загальний, всесвітній). Хіба Православна Церква не є вселенською, всесвітньою?

З іншої сторони, оскільки вітання прийшло від греко-католиків, воно у якійсь мірі стало відмінною ознакою належності до унії. Через це часом і виникає непорозуміння: нібито православні християни, а вітаються як католики. Проте, і цьому є пояснення.

Є села, де довгий час панувала унія або де й зараз є греко-католицька громада. Відповідно, і вітаються там переважно словами «Слава Іісусу Христу». Проте, дуже важко знайти бодай одну людину, яка б відповіла, що вітається так тому, що чекає за це від Папи Римського на відпуст гріхів. Відповідь майже однозначна – прославляємо Христа. Прославляти Христа, як ми знаємо, не гріх, а наш обов’язок, і не на словах тільки, а найбільше – добрими вчинками.

З іншого боку, є села, які вважаються православними, жителі котрих у часи австро-угорського загального окатоличення вели боротьбу за право називатися православними. Вони відстояли своє право бути у вірі прабатьків ціною страждань, а інколи й життів своїх односельців. Для них це вітання може нагадувати ті часи, коли, вітаючись з ними «Слава Іісусу Христу», від них силою забирали останню надію на вітцівську віру у Христа Спасителя. Часто, у таких селах є встановлені «свої» вітання, які також мають право на існування та повагу. «Дай, Боже, здоров’я», «Дай, Боже, добрий день» чи просто «Добрий день» не протестують проти Христа і не віднімають Його слави. Звернення до Бога, щоб Він послав здоров’я зустрічному – це також прояв любові.

Як же ж поступати

Нам необхідно мати мудрість для розсуду, а любов у поступках. Інколи це не легко зробити, але ми повинні просити цього від Господа у молитві, вчитися і старатися проявляти справжню християнську любов.
Мир вам.

прот. Іоанн Шандра, газета “Православне Закарпаття” №3, 2013

(123)