Христос Рождається!

Славімо Його!

Сьогодні Свята Церква закликає нас, православних християн, у великий і світлоносний день Різдва Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа та радісно славити Його пришестя на землю словами священного гімну: «Христос Рождається –Славімо Його!»

     Божественне втілення і явлення у світ споконвіку сущого в лоні Отчому Сина Божого становить нез’ясовну таїну, «що їй бажають збагнути Ангели» (1 Пет. 1, 12), бажають але не можуть. «І безперечно – велика благочестя таємниця: Бог з’явився в тілі», – говорить другий апостол (1 Тим, 3, 16).

 

     Сьогодні народжується Безпочатковий і втілюється Безтілесний. Пеленами сповивається Той, Хто тримає, все в правиці Своїй, у вбогих яслах покладається Творець і Владика світу. І ця велика таїна тільки вірою дещо відкривається побожній людській свідомості і стає явною, не перестаючи, проте, лишається таємницею. Богонатхненний Іоанн Дамаскін порівнює дві основні таїни християнської віри – різдво і воскресення: «Не збагнули, як втілився, безтілесні Твої Ангели: не відчули, коли воскрес, пильнуючи Тебе воїни. Бо те і це запечаталося для досліджуючи, а чудеса відкрилися тим, що з вірою кланяються таїні»(хвал. Стих. Нед. 5 гл.).

 

     У цій таїні Боговтілення все повне невимовних контрастів. Надто велика різниця між Творцем та Його створінням, але немає краю Божій любові, любові до страждаючого створіння. Як образно говориться в різдвяному каноні, «коли побачив Творець гинучи людину, яку руками створив, прихиливши небеса, сходить» (троп. пісні різдв. Канону). І відбувається те, що вражає людській розум: «Діва днесь Пресущественнаго рождаєт…». Воля Творця перемагає єства закон, і утроба Діви стає ширшою від небес.

 

     Пресущественний і Превічний, що створив плин часу, народжується «сьогодні», «за Ірода царя» (Мф. 2,1), як оповідає нам святе Євангеліє. Бог – Дух безтілесний – народжується во плоті, втілюється. «І Слово тілом стало і вселилося між нас, – повне благодаті і істини» (Ін. 1, 14). Під час народження Владики всесвіту земля зустрічає Його лише малим вертепом. Неосяжному, Хто тримає все в руці Своїй, нема місця навіть в убогому заїзді маленького міста Віфлеєма. Збагачена Його щедротами земля не підготувала для Нього гідного місця, де б Він міг народитися. На цій землі не знайде Він протягом усього Свого життя «де й голову прихилити»(Лк. 9, 58).

 

     Божественне походження Христа Спасителя було незрозуміле для тих, хто знав Його стільки як Ісуса з Назарета, тільки як сина тесляра. Не могли і не хотіли зашкарублі іудейські мудреці зрозуміти, чому богонатхненний пророк Давид називав Господом Того, Хто через багато років буде нащадком його по плоті. Вони не могли збагнути велику таємницю явлення Бога у тілі.

 

     Таємниця Боговтілення може прояснитися для людського серця, зігрітого любов’ю, бо саме явлення Господа на землю – це великий, найвищий вияв любові: «Бо так полюбив Бог світ, що і Сина Свого Єдинородного віддав, щоб жоден, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне»(Ін. 3, 16).      З невимовної любові сходить з неба, стає «співтілесником» нашим, приймає тіло і кров, не соромиться називати людей братами Своїми і поділяє з ними їхні страждання й навіть смерть, щоб смертю позбавити сили того, хто має «владу смертю» (Євр. 2, 10-14).

 

     Таємниця Божої любові зрозуміла тим, чиє серце готове відповісти на неї своєю любов’ю. Ми , християни, не прагнемо осягнути, як Безконечний народжується, і як Слово втілюється, але віримо, що Він і зараз перебуває, з нами, бо любить нас і приходить до нас, щоб спасти тих, хто вірує в Нього. Тільки любов може збудити сильного прислухатися до слабкого і пожертвувати собою для його спасення. Тільки любов може спонукати відмовитися від своєї могутності, слави, достоїнства, щоб поділити з любимими їхнє життя, скорботу, страждання, всю їхню долю, а Господь через Свого пророка свідчить, що Він полюбив людину «любов’ю вічною» (Ієр. 31, 3). Заради нас, людей, і нашого спасення Син Божий зійшов з неба, втілився і став чоловіком, Сином Людським, щоб нас, синів людських, звеличити як синів Божих.

 

     Брати і сестри! В ці світлоносні дні очистьмо наші почуття і в глибині нашої християнської свідомості всією своєю істотою духовно звернімось до народженої Богодитини, Яка лежить в яслах Віфлеємських. І в розлученні наших віруючих сердець оспівуймо і прославляймо Його вічні євангельські заповіти і ту безмежну любов до Бога і людей, якими було прийняте все Його земне життя і Божественна проповідь. Щоб нам, живучи на землі, перебувати завжди в цьому світлі Христового вчення і жити «в усякому благочесті і чистоті» (1 Тим. 2, 2). Радіймо і прославляймо найсвятішу подію втілення Бога Слова, – «нас бо ради родитися Отроча Младо – Превічний Бог». Амінь.

(194)