Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!

„Отче, я прогрішився проти Неба й проти Тебе”. (Лк 15,18).

 

Сьогоднішня притча гарно змальовує подію відда­лення блудного сина від батьківського дому, а також його моральне падіння, відтак розкаяння і повернення знову у батьківський дім..

 

    Блудний син, який розтратив все майно, – це грішник, який втратив Божу ласку. Блудний син своїм учинком показав усім грішникам приклад розкаяння і поправи. Щасливий блудний син, що вчасно пізнав глибину свого падіння і розкаявся. Так повинен поводитися кожен грішник, який втратив ласку Божу і потрапив у неволю гріха. На велике щастя, людина у цій неволі має доброго приятеля — Боже милосердя. При цьому пам’ятаймо, що Боже милосердя також має свої межі.

 

    Найкраще висвітлене Боже милосердя у притчі про Блудного Сина. Він дуже важко засмутив свого батька, забрав частину майна, покинув рідну хату, змарнував усе на чужині у розпусному житті, а коли він, голодний, обідраний, із жалем повернувся до батька, то добрий батько забув про все, вибіг йому назустріч, обняв його, як свою найкращу дитину і запросив до хати. Так приймає Господь Бог розкаяного грішника. Ніякий гріх, ніяка образа не може перебороти Божого милосердя…

 

    Якщо сьогодні уважно глянемо на світ, то побачимо, що в ньому є дуже багато блудних синів, які подібно стали жертвою гріха. Оче­видно, що і їм бракує цієї чудотворної сили, яка би порушила їхнє серце і совість та вказала б на дорогу до доброго батька — Небесно­го Отця через щирий жаль, розкаяння у Святій Сповіді. Тому, хто відчуває на своєму серці якусь провину, скажімо і ми: „Встану, по­кінчу з усяким беззаконням і гріхом, розпочну каятися і просити з жалем прощення: “Отче, я прогрішився проти Неба й проти Тебе”,..

 

    Немає такої людини на світі, яку би Господь Бог не хотів помилувати. Немає гріха, якого би Господь Бог не міг простити. Ще не пізно і нам, але не будьмо байдужими до власного спасіння.

 

    ПРИКЛАД. Монах на ім’я Арсеній молився якось за навернення грішників і почув голос: “Ходи, Арсенію, я покажу тобі людські діла”. Показав йому різних людей, які щось важке несли на своїх плечах. “Бачиш, – сказав ангел, – такими не розумними є всі люди, які мають на своїй совісті важкі гріхи, але вони, замість того, щоб каятися у них і зменшувати свій тягар, ще збільшують його”. Багато людей серед духовної байдужості відкладають поправу із дня на день, а тим часом тягар збільшується. Серце кам’яніє, а життя на­ближається до свого кінця. Що скажемо у своє оправдання Богові, Який так багато проявив до нас милосердя, але ми не бажали скори­статися із нього?

 

Хіба поміж нами немає таких? Коли хтось заподіяв нам якусь кривду, образив, знеславив, ми говоримо, що нас це бо­лить, тому ми не можемо йому чи їй простити! Але Господь нам прощає! У Святому Письмі написано: “У той час, коли ти до Мене навернешся, прощаються всі твої гріхи і провини, бо Я не хочу смерті грішника, але хочу, щоб навернувся і жив”.

 

Якщо сьогодні ласкавий Небесний Отець кличе нас до навернення, не відкладаймо, але промовмо так, як промовив колись Євангельський блудний син: “Отче я прогрішився проти Неба й проти Тебе. Я не достойний більше зватися Твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів” (Лк 15, 18-19) Отже, маймо непохитне переконання, що Ісус Христос прийме нас у Свої обійми, винесе нам нову чисту одежу ласки Божої, вкладе нам перстень на руку на знак синівства Божого і справить нам велику гостину, і буде велика радість на Небі, бо “син цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся для Неба, Бога і вічного спасіння!” Амінь.

 

(100)