Що таке Причастя?
Головне таїнство Православної Церкви, за допомогою якого християни поєднуються із Господом Ісусом Христом через причастя Його Тіла і Крові під виглядом хліба і вина. За Євангелієм, це заповідав робити Сам Ісус. Перші християни, за свідоцтвом книг Нового Завіту, з самого початку збиралися щонеділі для “преломлення хліба” – так в давнину називали Причастя.
За тлумаченням святителя Іоанна Златоуста, Тіло Христове, яке ми приймаємо у святому Причасті, є тим самим тілом Ісуса Христа, що страждало на хресті, воскресло та було вознесено на Небо, а Кров Христова — тією ж самою, що була пролита заради спасіння світу.
Навіщо причащатися?
Причастя є таїнством, яке поєднує християн реально із Богом. В шостій главі Євангелія від Іоанна Ісус Христос розповідає про Себе як про Хліб життя: “Я – хліб живий, що з неба зійшов: хто їстиме цей хліб, буде жити вічно; а хліб, котрого Я дам, є Плоть Моя, котру Я віддам за життя світу. Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти плоті Сина Людського і пити крови Його, то не будете мати в собі життя. А хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня, бо плоть Моя справді є їжа, і кров Моя справді є питво. Хто їсть Мою плоть і п‘є Мою кров, у Мені перебуває, і Я – в ньому. Як послав Мене живий Отець, і Я живу Отцем, так само й той, що їсть Мене, жити буде Мною”.
За словами святителя Іоанна Дамаскіна, Тіло і Кров Христови очищують людину від усілякої скверни та відганяють усяке зло. Ми стаємо “причасниками Божества”, як пише св. апостол Петро, “своїми” для Бога, Його народом. В той самий час ми поєднуємося і один з одним, “тому що усі ми, що причащаємось від єдиного хліба, стаємо єдиним тілом Христовим, єдиною кров’ю і членами один одного”, пише Дамаскін, перефразуючи слова з послання апостола Павла до Ефесян.
В Новому Завіті Церква Божа, тобто зібрання усіх християн, називається Тілом Христовим. Бути в Церкві Ісуса Христа можна тільки через реальне поєднання із Ним, тобто через Причастя.
Причащатися конче необхідно для того, щоб спастися і мати життя вічне. Адже спасіння у православному християнському світогляді — не зовнішня подія для людини (на кшталт зміни гніву Божого на милість), а внутрішнє переродження, здатність людини жити в повноті любові і благодаті через поєднання із Самим Богом.
Достойно і недостойно
“Хто буде їсти хліб цей, або питиме чашу Господню недостойно, матиме провину перед Тілом і Кров’ю Господніми. Нехай же досліджує себе людина, і таким чином нехай їсть від хліба цього і п’є з чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є осуд собі, не розмірковуючи про Тіло Господнє. Ось чому поміж вами багато немічних і хворих, і чимало помирає” – так пише ап. Павло в 11 главі Першого послання до Коринтян. До Причастя треба підходити свідомо, розуміючи, що жодна людина у світі не є гідною того, щоби прийняти Тіло і Кров самого Бога.
За Златоустом, достойне причастя — таке, що супроводжується духовним трепетом і гарячою любов’ю, вірою у реальну присутність Христа в Святих Дарах та усвідомленням величі святині.
Для того, щоби випробувати свою совість перед святим Причастям, християни сповідують гріхи. Не можна підходити до Чаші у стані смертного гріха, наприклад, після аборту, відвідин гадалки, перелюбу чи живучи у т.зв. “цивільному шлюбі”. Такі гріхи вимагають щирого покаяння та виправлення життя, тільки тоді можливе Причастя. Сповідь перед Причастям — не тільки благочестива традиція, а й реальна допомога людині очиститися. До того ж, це можливість безпосередньо поспілкуватись із священиком про найголовніше.
Для того, щоб причаститися, також треба перебувати в мирі з усіма людьми, принаймні не мати бажання помститися. У стані ворожнечі чи ненависті прийняти таїнство неможливо. Господь Ісус Христос сказав: “Якщо ти приносиш до жертовника дар твій і там пригадаєш, що брат твій щось має супроти тебе, залиши дар твій перед жертовником, і піди, помирися перше з братом твоїм, і відтак прийди й принеси дар свій”.
Як часто причащатися?
Сам чин літургії, на якій освячуються хліб і вино, правиться для того, щоби причастилися усі, хто приймає участь у цьому богослужінні. В літургії можуть бути лише учасники, і не можуть — глядачі. Участь у літургії та причастя, на жаль, стали “індивідуальною” справою кожного християнина, втім, насправді це є справою загальною, бо походить з самої сутності Церкви. Спільне причастя усіх вірян за літургією було настільки самоочевидним, що ухилення від цього принципу розглядається у церковних канонах як відпадіння від Церкви: “Усіх вірян, що входять до церкви та слухають писання, але не перебувають на молитві та святому причасті до кінця, як таких, що роблять безчиння, треба відлучати від спілкування церковного”, – говориться у 9-му Апостольському правилі. А правило 80 Шостого Вселенського собору говорить, що ті, хто без поважної причини не причастилися 3 неділі поспіль, самі себе фактично відлучили від Церкви.
Варто прагнути того, щоби причащатися усякий раз, коли приходимо на літургію. Почуття недостойності — не привід для того, щоби ухилятися від Причастя. Ось що писав з цього приводу преподобний Іоанн Касіян: “Ми не повинні ухилятися від Причастя Господнього з причини того, що усвідомлюємо себе грішниками; проте ще більше й більше зі спрагою потрібно поспішати до нього для лікування душі й очищення духу, втім, з таким смиренням духу й вірою, щоб, вважаючи себе недостойними прийняття такої благодаті, ми бажали більше ліків для наших ран. А інакше і раз на рік не можна достойно прийняти причастя, як дехто робить… які достоїнство, освячення і благотворність небесних таїнств розцінюють так, що думають, нібито приймати їх повинні тільки святі, безпорочні; а краще було б вважати, що ці таїнства через передачу благодаті роблять нас чистими й святими. Вони насправді більше гордощів виказують, ніж смирення, тому що коли приймають [святі Тайни — причастя], то вважають себе достойними. А набагато правильніше було б, щоби ми із тим смиренням серця, коли віруємо й сповідуємо, що ніколи не можемо достойно доторкатися до святих Таїн, щонеділі приймали їх для зцілення наших недугів”.
“Кого нам похвалити? – запитує св. Іоанн Златоуст. – Чи тих, хто причащається раз на рік; чи тих, хто часто; чи тих, хто рідко?” І відповідає: “Ні перших, ні других, ні третіх, але тих, хто причащається із чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай завжди підходять, а не такі — ніколи. Чому? Тому що прикликають на себе суд, осуд, кару й муку… Ти удостоєний трапези духовної, і потім знову скверниш уста нечистотою? Ти намастиш себе миром і потім знову наповнюєшся зловонням? Приходячи до причастя через рік, невже ти вважаєш, що сорока днів достатньо для очищення твоїх гріхів за увесь час? А потім пройде тиждень, і ти знову робиш те саме? Сорок днів ти витрачаєш на відновлення здоров’я душі, а може бути, навіть не сорок, і думаєш умилостивити Бога? Ти жартуєш, чоловіче! Говорю це не для того, щоб заборонити вам причащатися раз на рік, але більше бажаючи, щоб ви безперестанно приймали Святі Тайни”.
(120)