Хрести різноманітної форми та розміру, дорогі та не дуже, продаються сьогодні в ювелірних магазинах, кооперативних ларках та на ринку нерідко поруч із іншими прикрасами: знаками зодіаку, амулетами, оберегами та іншими предметами.

Хрест в нинішній час став даниною моді. Непохина та ненависна позиція атеїстів до розп’яття змінилася новою модою. Хрест стає символом нашого часу і аж ніяк не знаменням віри, скоріше предметом насмішки над Православ’ям.

Хрест – велика християнська святиня, видиме свідчення нашого відкуплення Спасителем. Богослужбові піснеспіви на свято Воздвиження Хреста Господнього оспівують хрест такими словами: «Хрест – хранитель всієї вселенної, Хрест – краса Церкви, Хрест – вірних утвердження, Хрест – ангелів слава та демонів язва».

З перших віків християнства віруючий носить на своїх грудях хрест, виконуючи заповідь Спасителя: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною» (Мк. 8,34).

Щит віри

Натільний хрестик надягається кожному новохрещеному як щит віри та зброя проти демонів, що має силу зцілювати та дарувати життя. Ось чому Хрест Господній називається Животворчим!

Кожен християнин повинен обов’язково носити хрестик на найважливішому місці — біля серця як образ Хреста Господнього та видимий знак православного християнина. Це нам нагадує про те, якою ціною було звершено наше спасіння. Хрест явився жертовником любові, на якому була розіп’ята Божественна Любов за спасіння всіх людей.

Звичай носити на грудях зображення розп’яття чи закланого Агнця існував вже у першохристиянській Церкві. Так відомо, що святитель Григорій Великий посилав Феодолінді, королеві Ломбардській, два натільних зображення розп’яття. Він же посилав й іншим особам хрести.

В ІV акті VІІ Вселенського Собору говориться, що мученик Прокопій, котрий постраждав при Деоклетіані у 303 році носив на шиї хрест наполовину із золота, наполовину із срібла. Те ж саме відомо і про християнського воїна Ореста, що постраждав у 304 році.

Святитель Іоанн Златоуст, дорікаючи нерозсудливим жінкам за те, що ті своїм новохрещеним дітям надягали амулети, говорив: «Не слід покладати на младенця нічого, крім спасительного Хреста».

Хрест свідчить про те, що людина є християнином, тобто послідовником Христа, та членом Його Церкви. Недопустимим є носіння хреста заради моди.

Усвідомлення християнином важливості носіння натільного хреста є безсловесною молитвою, що дозволяє цьому хрестику являти істинну силу Першообразу – Хреста Христового, що захищає людину при наявності віри всюди і завжди, якщо вона навіть і не просить про допомогу, чи не має можливості перехреститися.

«Порадники»

Священик, звершуючи таїнство Хрещення, надягає немовляті хрестик, котрий з цього моменту стає нерозлучним супутником нового члена Церкви. Хрестик не прийнято знімати при купанні чи при переодяганні.

На жаль, є такі «порадники», котрі авторитетно радять мамам зняти з дитини хрестик, мовляв – ще маленький, може заплутатись в стрічечці, шкіру натре …

Відразу дам пораду: маленьким діткам хрестик слід носити не на ланцюжку а на м’якій стрічечці чи шовковій ниточці прив’язуючи його на зап’ястя руки, а коли дитинка підросте і стане сидіти, тоді можна перевісити хрестик на шийку.

Слід зауважити, що сьогодні з’явилась традиція носити на грудях медальйончик із зображенням Богородиці, ангела-хранителя чи святих небесних покровителів.

Проти цього, звичайно, ми не будемо заперечувати, це є цілком прийнятним, але слід сказати, що медальйон не може замінити собою зображення Хреста, тому в першу чергу потрібно мати на собі натільний хрестик, а ікону – за бажанням.

Не існує також ніяких правил, щодо матеріалів, з яких виготовляється хрестик. Натільний хрестик – це не ювелірна прикраса. Який би він не був гарний чи з якого б дорогоцінного матеріалу він би не був виготовлений, в першу чергу – це зримий символ християнської віри.

Православні натільні хрести мають древню традицію і тому на вигляд бувають досить різноманітними, в залежності від часу та місця їхнього виготовлення. Вшановування хреста та любов до нього виражається у різноманітності та вишуканості його прикраси.

Натільні хрести завжди відрізнялись різноманітністю як у виборі матеріалу, з якого вони виготовлялись, як то – золото, срібло, мідь, бронза, дерево звичайних чи цінних порід, слонова кістка, янтар, – так і своєю формою. Традиційним в Православ’ї вважається восьмиконечний хрест.

Але при виборі хреста слід звертати увагу не на матеріал з якого він виготовлений, а на те, чи відповідає форма хреста православним традиціям.

Іконографія православного розп’яття отримала своє кінцеве догматичне обгрунтування в 692 році на Трульському соборі. Згідно з 82 правилом цього собору, умовою канону стає поєднання історичного реалізму з реалізмом Божественного Одкровення.

Постать Спасителя виражає божественний спокій та велич. Вона якби накладена на хрест і Господь відкриває Свої обійми всім, хто до Нього звертається. В цій іконографії художньо розв’язується складна догматична задача: зображення двох природ Христа – Божественної і Людської – що показує одночасно і смерть, і перемогу Спасителя.

Римо-католики, відмовившись від своїх ранніх поглядів, не зрозуміли і не сприйняли правил Трульського собору і відповідно – символічного духовного зображення Іісуса Христа.

В середньовіччі виникає новий тип розп’яття, на якому відображаються риси натуралізму людських страждань та муки хресної страти: тяжкість тіла, що провисає на витягнутих руках, голова увінчана терновим вінцем, схрещені ступні, прибиті одним гвіздком (нововведення кінця ХІІІ століття).

Анатомічні подробиці католицького зображення, передаючи правдивість самої страти, концентрують увагу на муках і смерті, проте, приховують головне – торжество Господа, що переміг смерть і відкрив нам життя вічне.

Православне благочестя висуває вимогу носити хрестик із розп’яттям православно-візантійського зображення, а не католицько-латинського, що порушує основи християнської віри.

(200)