Стати успішною людиною важко, це не секрет. Проте ж це і не така вже велика справа. Що ж, питається, більше? – Стати людиною. Просто людиною? Так, це більше і важче. І головне – важливіше. Мало людиною народитися. Мало татові і мамі виховати у своїй дитині гідність.
Треба і самій людині сили докласти, у Бога просити сил і мудрості. Все, що ми маємо, – не назавжди. Якщо при хорошому вихованні, розумі і характері просто перестати за собою стежити, то деградація неминуча. Мало-помалу вона зруйнує все, що терпляче творилося довгими роками. Щоб людську гідність втратити, достатньо лише слідувати своїм бажанням, примовляючи: «Мені так хочеться, і значить це цілком природно». Якщо хочеться, значить можна, значить потрібно, і без різниці, як до цього хотінням відносяться інші з їх зашкарублими уявленнями про людське життя. Ось у чому справа: людина реалізує себе не тільки коли він рухається до наміченої мети, але і коли він свідомо зупиняє себе. Зупинка щонайменше значущою, ніж рух. Зупинитися буває важче, ніж рухатися далі.
Не завжди ми вміємо вчасно зупинитися, потім шкодуємо про це. По суті, з навику вчасно стримувати себе і, коли треба, підганяти себе і складається велике мистецтво управляти собою. Всі люди так чи інакше утримуються. Навіть ті, у кого на слово «аскеза» з дитинства алергія, шкірні висипання і нервовий тик. Ми утримуємося від дурниць, які можуть нам зашкодити. Припустимо, утримуємося від самих невинних жартів у присутності людини, позбавленого відчуття гумору. Жарти з ним ні до чого доброго не приведуть, тільки стосунки вкрай зіпсуються, що зовсім не смішно. Або інше. Розумні люди утримуються від скоростиглих суджень: «Я не знаю ситуацію досконально, нічого про неї сказати не можу. Мені відомо тільки приватна думка пари людина і галасливий резонанс у мас-медіа. Чи треба цього беззастережно довіряти? Не будемо поспішати ». Від медійних ресурсів, що поширюють плітки і сенсаційні небилиці, люди розумні відсахується – утримуються і час своє витрачати на пусте.
Наскрізь пронизані стриманістю самі різні сторони православного життя. Найбільш очевидний вид стриманості, звичайно, пост. Кожне початок чергового багатоденного поста супроводжується обов’язковим обговоренням в мережі, хто як буде харчуватися і чому. З’ясовується, що варіантів багато. Для мирян і ченців, для дітей і старих окремо, для недужих та вагітних. Для дорослих, які тільки почали ходити в храм, і тих, які вже порядком освоїлися і вважають себе воцерковленими.
Крім поста стриманість стосується і молитви. Як відомо, православна традиція наказує утримуватися на молитві від уяви. Треба стояти перед Богом, а представляти Його спеціально надмірно, небезпечно. Якщо я для початку уявив Бога і взявся молитися, то я звертаюся до свого поданням, а не до живого Бога, Який існує і без моїх уявлень про Нього. І взагалі Він існував до того, як я народився. Крім уяви на молитві заважає ще щось істотне й настирливе. Сторонні думки заважають (точніше – помисли). Вони можуть бути нехорошими або ж нейтральними (помисли побутового призначення), можуть і духовно-піднесеними, від чого не легше. Дивно звучить, але думки про Бога під час молитви заважають. Розмірковуючи про Бога, я говорю сам з собою і перестаю говорити з Богом. Про Бога корисно розмірковувати, тільки не під час молитви.
Крім іншого стриманість, звичайно, відноситься до всього, що справедливо вважається гріхом. Утримання від гніву, утримання від обжерливості (сюди ж і піст відноситься) і так далі по восьми головним пристрастями і по іншим неголовним. Можна зупинити гріх на різних його стадіях: утримуватися від гріхів справою, словом і думкою (що часом важче). Православна практика стриманості не звужує нам широкі горизонти вільного життя. Вона дає нам цінний досвід володіння собою.
(18)