Хто може прислуговувати у церквi? З якого вiку (бо у деяких храмах юнi хлопцi прислуговують, а в iнших- старшi чоловiки)? Чи є якiсь обмеження? Якi функцiї цiєї прислуги пiд час Лiтургiї? Чи потрiбно проходити попередньо навчання?

 

Символіка православного богослужіння надзвичайно пишна й багата, та вимагає особливої підготовки й знання церковного уставу. Для того, щоб служба відбулася правильно та по належному чину, священнослужителеві потрібні помічники. Загально їх називають церковнослужителями, оскільки вони служать у церкві. У той час, як вище духовенство має загальну назву священнослужителів – вони звершують священнодійства.

 

В ідеалі, прислуговувати біля вівтаря повинні найбільш авторитетні чоловіки громади. Вони мають користуватись безсумнівним авторитетом, бути зразковими у родині, на роботі та серед невіруючих. Окрім цього, вони повинні відрізнятись добрим здоров’ям, пунктуальністю, відповідальністю та знанням уставу православних богослужінь.

 

Останнім часом з’явилася практика залучення до прислуги зовсім юних: підлітків чи маленьких хлопчиків. На це можна сказати наступне. З одного боку це надзвичайно добра, позитивна тенденція. Ми, безперечно, повинні виховувати собі зміну, навчати нове покоління не тільки служби, але й самого церковного духу. Тим не менше, також слід розуміти, що вимагати від дітей серйозного ставлення, повної самовіддачі, щодо церковного служіння, було б не дуже тверезо. Якщо це школярі, то для них на першому місці повинна стояти школа. Навіть у випадку, якщо школяр мріє стати колись семінаристом.

 

У таких випадках краще всього мати кілька пар прислужників, де старші зможуть навчати молодших, і показувати їм належний приклад та під наглядом священика будуть допомагати їм опановувати ази церковного благочестя. Звичайно, тут мова йде про багаточисленні громади. У невеликих сільських парафіях священики часто страждають від того, що просто не мають з кого обрати собі помічників. Натомість, у потужних громадах, з великою кількістю молоді, часто можна спостерігати протилежне явище: вівтар та ризниця заповнена хлопчиками, які не лише не допомагають, але, правду кажучи, ще й заважають священику. Частина з них, до речі, потрапили туди не тому, що в них самих є бажання прислуговувати, а тому, що так сказали їм батьки, «благословив» священик, або й просто до вівтаря потрапили «за компанію» з друзями.

 

Церковнослужителі кожного разу перед богослужінням беруть благословення у настоятеля на стихар та цілують йому руку. Так само потрібно робити по закінченні служби. Figma

 

 

 

Юнаки, котрі відчувають покликання до служіння Церкві упродовж всього життя, можуть отримати від архієрея благословення на носіння під час служби не лише стихаря, але й підрясника. Для одружених також можлива хіростесія, – спеціальний обряд благословення, у читці, співці та іподиякони.

 

Історично в Церкві нижчі степені кліру сформувались значно пізніше за відому трьох ступеневу градацію ієрархії – дияконів, пресвітерів та єпископів. На перших порах їх обов’язки виконувались або дияконами, або самим народом. І лише з ІІІ століття з’являються нижчі клірики, та й то – не усюди в один час. У великих Церквах, наприклад Римській чи Африканській, чтеці та співці вже були у великій кількості у ІІІ столітті, тоді як в малих Церквах в ІV і навіть V віці їх обов’язки все ще виконувались дияконами. Численні письмові джерела того часу свідчать, що усюди на практиці в різних помісних Церквах це питання вирішувалось по-своєму. Однак, у більшості випадків, усі сходяться в переконанні про три основних чини нижчого кліру: чтець, співець та іподиякон. Всі вони посвячувались на своє служіння за допомогою спеціальних молитов та єпископського рукоположення. getintokey

 

Церковна історія свідчить про один неприємний, але реальний історичний факт, котрий суттєво повпливав на сформування чинопослідування іподияконської хіротонії. Деякі іподиякони почали суперечки за рівність з дияконами. Для того, щоб остаточно вирішити ці суперечки Вселенський Патріарх Мануїл (Харитопул) (ХІІІ) пост

(2320)

Немало в наш час говориться і про гру в карти. Одні полюбляють проводити з ними при нагоді час за розвагами, інші-нехтують, не цікавляться ще. Часто можна почути питання, чи можна грати в цю гру, як ставиться до цього Христова Церква тощо. 

Не стрічав поки що у письмовій формі якихось офіційних заборон у Церкві Католицькій. Є переконання, що грати дозволяються тільки не можна це чинити на гроші, щоб це не стало азартною горою та не призвело вкінці до залежності. Неоднакові думки про карти є серед духовенства різних християнських конфесій. Однак що насправді криється під симолікою, значення котрої не раз із байдужості невідоме самим картярам? Зараз про це довідаємося.

Сам у карти грав дуже давно. В дитинстві більше. Коли поцікавився історією виникнення гральних карт і первісним значенням усіх символів на них, що є в суті антихристиянськими та зневажають Господа в час кожної гри, навіть без великого азарту-відкинув і нікому б не радив. Є, як відомо, інші чудові ігри (різні логічні) без сумнівної під собою основи, наприклад, шахмати.

Відповідно до досліджень карточні масті мають ось таке значення:

♣ Хреста – хрест, на якому був розп`ятий небесний Спаситель.
♠ Піка-спис, яким Його було колись тяжко ранено.
♥ Чирва – губка, піднесена Христові із оцтом, а також це символізує Серце Спасителя…
♦ Бубна-чотиригранні цвяхи, котрими Ісус був жорстоко прибитий до хреста на Голготі.

«Трефа», котрою ще називають “хресту”, теж означає з єврейської мови «нечистий» чи «нечисть». Так само це є “насилля-вбивство” по-іншому.

Всі масті зображення на картах хулять страждання Розп’ятого Божого Сина.

Валет символізує розбещену та хтиву людину, яка тільки живе для задоволення своєї низької гріховної природи.

Наприклад, королева (дама) – це насправді Марія, Мати нашого Господа, однак у мові карт її представлено замасковано як нечисту й розбещену жінку… Типу повії.

Знане слово “туз” походить з німецької мови від “teuzet” та означає не що інше як “диявол”.

Як це все виглядатиме, особливо на фоні гри “В дурня” серед послідовників Христа? Між іншим Христос ще стверджував раніше: “Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде під верховний суд. А хто скаже: Дурень! – той впаде у вогонь пекельний” (Мт. 5, 22). Тому не все так просто.

Відомо, що гральні карти було створено ще в 1392 р. для короля Франції Карла VI, що був у житті безумною людиною. Колода карт отримала відтоді назву як «диявольська біблія». Теж у 17 ст. її називали “книгою диявола”. Постійно картами користуються різні ворожбити, маги.

Один церковнослужитель якось казав, що скоріш усього дозволив би своїм дітям бавитись біля гнізда гримучої змії, ніж із колодою карт…

Гру в карти придумали, отже, противники християнства з метою висміяти важливі християнські символи. 

Тому може не варто християнським душам займатися свідомо чи несвідомо такими слизькими святотатськими речами на рівні богохульства?

(1923)

8 листопада православ’я відзначає день святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Дмитрівської.

 

Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по ділам їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього переставлення.

 

Третій день після смерті в православ’ї є канонічним днем поховання спочилого, і разом з тим днем, коли церква творить його поминання. Поминання третього дня здійснюється з декількох причин. По-перше, третій день є днем воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а отже, ми молимося Йому, аби Він воскресив і померлого для блаженного вічного життя. По-друге, поминання в цей день здійснюється на честь Пресвятої Тройці (Отця, Сина і Духа Святого), в ім’я Якої був хрещений покійний, і віру в Яку він зберіг до останнього подиху. Також поминання третього дня свідкує перед Богом, що небіжчик зберіг до успіння своєї плоті три великі чесноти: віру, надію й любов, від яких залежить спасіння людини, без яких воно неможливе.

 

Існують і інші версії, серед яких потрійна природа людини (дух, душа й тіло), також і те, що на третій день душа остаточно відривається від земного плану буття, повністю переходячи (переставляючись) у тонко-фізичний світ. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини (точніше дух, який має душу – розум, волю та емоції, і живе в тонкому уже, ефірному тілі) проходить так звані митарства (випробування). Цих митарств, згідно із видінням Григорія, учня преподобного Василія Нового про митарства преподобної Феодори, є двадцять. Митарства, або судилища – це етапи, які долає людина в сфері невидимого простору. Це шлях від земного, фізичного плану буття, до неба духовного, проходячи який душа викривається у тому чи іншому виді гріха.

 

Далі православна церква здійснює поминання померлого в дев’ятий день, на честь дев’яти чинів ангельських (згідно із вченням святого Діонісія Ареопагіта), котрі як слуги Царя Небесного молять Бога сил про помилування новопреставленого. Також у цей день церква благає Господа, щоб зачислив померлого до лику угодників Божих (їх також є дев’ять чинів), аби досягти і йому слави ангельської.

 

Згідно із святим Макарієм, з третього по дев’ятий день (зауважу, що тут часові виміри змінюють свою природу, адже ми розуміємо, що в тонкому світі поняття матерії, простору й часу не відповідають значенням земного, грубо-фізичного світу, тому числа тут радше символічні) душа людини оглядає місця світлі, “обителі ангельські”.

 

Чому церква поминає спочилого на сороковий день? Згідно із вченням Симеона Солунського заупокійні сорокоусти (поминання новопреставленого протягом усіх сорока днів) здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння, з тією метою, щоби і померлий вознісся назустріч Господу на повітрі духовному, був прийнятий в Небо небес, і так завжди перебував із Богом.

 

Згідно з святим Макарієм, з дев’ятого по сороковий день (“сорок” – це число всебічного випробування, чотири помножене на десять, де “чотири” – тут “з усіх чотирьох сторін”; “десять” – символ волі Божої, вираженої в десяти Його заповідях) душа випробує місця “темряви зовнішньої”, духовне піднебесся, містини перебування нерозкаяних грішників – демонів. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається згідно з законом спорідненості (споріднене шукає спорідненого) щодо свого перебування. Тому церква й здійснює поминання померлих у цей день.

 

Нарешті, у роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, але переходу, нового народження для вічного буття. Днем переходу, переставлення людини праведної (яка шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі – в Його вченні милосердя, вченні смирення й любові, – і йшла цією дорогою праведності, що веде у життя вічне) в інші умови існування, де немає місця земним хворобам, стражданням та смуткові.

 

Окрім цих днів встановлені ще особливі дні для урочистого всезагального поминання померлих. Ці дні: субота м’ясопусна, суботи другої, третьої та четвертої седмиць Великого посту, Проводи (так званий “навський великдень”), субота перед днем святої П’ятидесятниці (Троїцька поминальна). Крім цього визначено поминати “православних воїнів, що за віру і батьківщину життя на полі брані поклали” в суботу перед днем великомученика Димитрія Солунського (Дмитрівська поминальна), та в день Усікновення глави Іоанна Хрестителя.

 

Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи така: князь Димитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усю свою орду. Дмитро Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: “Чи йти на борню проти такого сильного ворога?” Преподобний благословив князя словами: “Повинно тобі, государю, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу”. При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.

 

На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь залишився звитяжцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись з поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, що загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів в суботу, перед днем свого ангела, себто 26 жовтня (8 листопада). З того часу ця субота й стала поминальною. З віком вона втратила своє значення згадування лише воїнів, і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочили родичів так само, як і в інші “родительські” поминання.

Джерело:vedmedenko.org.ua

(63)

 Ваше Високопреосвященство!

Прийміть сердечні вітання з нагоди святкування Вами знаменного 50-річного ювілею.

 

Нехай Милостивий Спаситель, за молитвами Вашого небесного покровителя, дарує Вам багато щедрот і дар терпіння, аби в доброму здоров’ї продовжувалися роки Вашого життя і високого служіння. Ви сповнюєте душі всіх нас ангельським хлібом Слова Божого, поживою живою та вічною. То ж нехай «Бог усякої благодаті, що покликав Вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить Вас… Йому слава і влада на віки віків, амінь». (ІІ Пет.5: 10-11).

 

З вдячністю перебуваючи під Вашим святительським омофором, нині всі ми єдиними устами і єдиним серцем возносимо молитви за дарування Вам щедрої допомоги Божої у подальших трудах і звершеннях во славу Його Святого Імені, кріпості духовних і тілесних сил, миру і довголіття!

Іс полла еті, Деспота!

+Прихожани Свято-Миколаївського храму,

смт.Чинадієво

(72)