Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішній день заздалегідь впроваджує нас у найбільшу таємницю Церкви – таємницю Пресвятої Тройці. Догмат про єдність Отця, Сина і Святого Духа – це один із наріжних каменів Церкви. У сьогоднішньому євангельському читанні (Ін. 17:1-13) передається особлива молитва, яку часом називають Архиєрейською, – молитва, яку відкриває Христос Своїм учням. Учні ж вслухаються в неї настільки уважно, що наймолодший з апостолів дослівно запише її у своєму Євангелії. “Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!” (Ін. 17:10-11) – ось про що просить Христос. Він просить про єдність Церкви!

Але раптом у той самий час, коли ми згадуємо ці слова і скрушно думаємо про брак цієї єдности сьогодні та мріємо про те, як її досягти, ми згадуємо отців Першого Вселенського Собору, які представляють нам внутрішньоцерковну боротьбу – боротьбу двох різних тлумачень учення про Пресвяту Тройцю. Одне з них – прийняте Нікейським собором, друге – відкинуте. Відкинуте аріянське, яке заперечувало Пресвяту Тройцю, стверджуючи, нібито Ісус був тільки людиною і називається Божим Сином тільки в тому сенсі, в якому ми всі – Божі діти.

Здавалося б, це – суто богословська суперечка, яка мала розв’язуватися в академічних дискусіях. Але збирається Вселенський собор, який вирішує цю справу насамперед через молитву, через вслухання в Євангеліє, а також через авторитет Церкви – тієї героїчної Церкви, якою була вона після епохи переслідувань. Адже залишилися в ній тільки найстійкіші, ті, хто витримав випробування і став сповідниками віри.

І саме цей спомин про Перший Вселенський Собор показує нам ще один нюанс. Єдність дається не через механічне поєднання різних частин – справедливости і неправди. Справжня єдність досягається єдністю в Бозі, в Небесному Царі Церкви.

Натомість, взірець досягнення справжньої єдності показує нам Перший Вселенський Собор. Ні про які компроміси із єрессю не могло бути мови! Собор закликає до єдности на основі віри в єдину правду. Попри те, що аріянська єресь не була подолана остаточно й кілька століть ще існували громади та навіть цілі єпархії, які визнавали її, і навіть, сьогодні ми маємо свідків Єгови, які по суті зберігають риси того самого аріянського вчення, – пропри те Церква вийшла з собору зміцнілою. Згубний поділ вдалося подолати. Подолати не через те, що правда і кривотлумачення пішли на компроміси, а через те, що отці засвідчили єдність із Христом – Небесним Главою Церкви.

Ми зараз молимося про єдність. Нам бракує часто єдності навіть самим із собою, бракує єдності в родині, у церкві, у суспільстві. Так критично бракує єдності в Україні! Але навіть сьогоднішнє переживання дає нам приклад розв’язання таких проблем. Справжнє єднання досягається через спільну покору перед правдою, перед її єдиним Носієм – Богом. Перед Тим, Хто дає нам цю правду – перед Христом і дарованим Ним Євангелієм.

Єдності не може бути, якщо заперечуються євангельські цінності. І, молячись сьогодні про єдність у Церкві, в суспільстві, в Україні, ми молимося водночас про перемогу євангельської правди. Бо й Сам Христос, відкриваючи нам те, що зазвичай в людині глибоко приховано, – просить, щоб ми єдналися на засаді цієї правди, яку Він нам сповіщає.

Тож і сьогодні місія єднання суспільства, довірена Церкві, полягає у сповіщенні і захисті цієї правди. В захисті такому самому енергійному і безкомпромісному, як боронили правду отці Вселенського собору в Нікеї. Амінь.

(162)