Проповідь на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

Vvedenie-vo-hram-Presviato-Bogoroditcy-big

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, не має в собі Євангельського підгрунття. Це свято, як і свято Різдва і Успіння Божої Матері, засноване на традиціях Церкви. Апостол Павло в послані до Солунян пише: «Отже, браття, стійте й тримайтеся передань, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посланням» (2Сол. 2. 15). Наглядним прикладом шанування Божої Матері в Православній Церкві є сповіщення від Бога Архангелом Гавриїлом Діві Марії про народження нею Спасителя Світу (Лк. 1. 26-38).Те що Марія стала Матір’ю Ісуса Сина Всевишнього говорить і родичка Пречистої праведна Єлисавета «І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене» (Лк. 1. 43). Про шанування Божої Матері свідчать і слова самої Діви «…ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1. 48). Тому в Православній Церкві Богородиця завжди була, є, і залишиться на всі віки Чеснішою від Херувимів і незрівнянно Славнішою від Серафимів…

 

     На протязі тисячоліть існування Церкви Христової любов до Божої Матері тільки зростає серед людей, слава Її свято бережеться для майбутніх поколінь. Свідчень явлення Божої Матері в світі більш як достатньо. Людство неодноразово пересвідчується – що ніколи не лишає Вона грішного світу, рятуючи його від бід і лихоліть, війн і епідемій, хвороб і небезпек, всюди де лишень призивається Її святе ім’я присутня ЇЇ свята допомога. Діва Марія це Незгасаюча Свіча, це Храм Нерукотворний, увінчаний сяйвом Божества і Святості, це Мати світу. Її життя було цілковитою посвятою всього свого єства на служіння Богові. Тому апостол Павло свідчить: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого… тож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1Кор. 6. 19-20). Святі отці Церкви, зокрема святитель Феофан, пояснює значення Введення в храм – в Святеє Святих – Діви Марії. Не маючи в собі гріха, не осквернена нічим, але вже спроможна чистим серцем, не оскверненим тілом, ясним розумом відкликнутися на святиню, на славу, на дивність Божу, трьохрічна Отроковиця – входить в глибини молитовного споглядального спілкування.

 

     В богослужбовій мінеї, ми читаємо, як Їй тихо говорить Архангел Гавриїл, що Вона відкрилась Богу, і приготувалась стати місцем втілення Прийдешнього Спасителя.

 

     Апокрифічне євангеліе апостола Якова подає, що до трьох років Діва Марія жила в Назареті, зі Своїми батьками. Розповідається про надзвичайно проникливий розум дитини. Коли Їй виповнився рік, Іоаким запросив в свій дім священиків та левитів, як на величне свято у своєму житті. Він повідав про те, що вирішив присвятити дитину Богові, віддати Її на служіння до Храму. Після трапези кожен із священиків брав Марію на руки і благословляв Її. Коли Діві Марії виповнилося два роки, праведний Іоаким хотів віднести свою дитину в храм, але Анна просила чоловіка зачекати ще один рік, пояснюючи, щоб дитя могло саме здійснити шлях до храму.

 

     В трьох річному віці маленька дівчинка Марія, в супроводі своїх праведних батьків Іоакима та Анни, багаточисленої родини з Назарету, була приведена до храму в Єрусалим. Назустріч їм вийшов первосвященик, праведний Захарія, за переданям – батько Іоана Предтечі. Марія, залишивши батьків, сама вийшла високими сходами храму, не підтримувана ніким, і обняла ризу первосвященика. Він, взявши Її за руку, ввів в Храм, на здивування священиків та левитів – у вівтар, який називається Святеє Святих.

 

     З трьох до тринадцяти років, Пресвята Діва, виховувалася при Єрусалимському храмі. Її заняттям було виготовлення одягу для священників і храмового убранства. Вона також доглядала за мандрівниками, для яких було збудовано приміщення біля храму, і часто віддавала їм Свою денну їжу. За переданням, завіса, яка закриває вхід у Святеє Святих (вівтар старозавітного храму), була вишита руками самої Пречистої. Протягом десяти років Марія була при храмі. Там вона склала Богові обітницю свого дівства.

 

     В 13- річному віці її було заручено з далеким родичем, 80-річним старцем, праведним Йосифом, який став охоронцем Її дівства.Душа Її при Храмі сама стала живим Храмом Божества. 

 

     Храм – це ікона Неба, храм – місце невидимої присутності Бога, джерело Божественних сил і енергій. У храмі Церква земна з’єднана з Церквою Небесною. В храмі невпинно лунають, як хвилі моря, співи ангелів, їх небесні хори чує людська душа, заглиблена в молитву; храм наповнює духовний світ людини, незримий для очей, але видимий людським серцем, наповнює сльозами покаяння. В храмі проходить у священних символах і образах вся історія людства. У храмовому богослужінні лунає голос пророків, що сповіщають про пришестя Христа, і проповідь апостолів про те, що спасіння світу здійснилося, в храмі безмовно звучить спів Серафимів, якими вони славили Бога при створені світу; в храмі сповіщається майбутній Страшний Суд. Храм – це жива Біблія, втілена в камені, це ієрархічні ряди священних символів, через які душа людини наближається до Бога. Храм – це місце потаємної зустрічі людської душі з Творцем. Старозавітній храм – це храм надії; новозавітній – храм благодаті. В храмі молитва всіх стає єдиною, цільною, подібною як не роздільне світло палаючих свічок, як невід’ємні одна від одної краплини дощу що поєднуються в єдиному потоці.

 

     Храм, дає можливість самій людині бути учасником всіх подій Священної Історії, в якості діючою особи. В храмовому богослужінні людина, через священні символи, присутня при створені світу; молиться в Скинії, супроводжує Господа в часі Його земного життя, бере участь в Таємній Вечері з апостолами, причащається з рук Спасителя, чує звістку жінок мироносиць про Воскресіння Христа з мертвих. Храм лікує поранену, знесилену від гріхів людську душу, оновлює і наповнює її Божественним світлом. Тому християнин повинен зрозуміти, що храм в його житті повинен займати головне місце. 

 

     У цьому святі, для нас, подається образ того, до чого ми покликані, куди нас кличе Господь: у Святеє Святих. Так, ми осквернені, наш розум затуманений, наші серця нечисті, наше життя порочне, недостойне Бога. Але всім нам доступне покаяння, яке може очистити нас і в розумі, і в тілі, і в серці; виправити нашу волю, все життя наше зробити правдивим, щоб і ми могли ввійти у Святеє Святих. Хіба немає покликання для кожної матері, для кожного батька – щоб з ранніх років, коли дитина може щось, якщо і не розумом збагнути, то відчути серцем, сприймати на рівні чуття, прийняти благодать – сказати і нашим дітям: вступи благоговійно, трепетно, в цю сферу безмовного стояння перед Богом – в Святеє Святих – для того, щоб вирости в повну міру росту Христового, уподібнитися до Матері Божої, і стати храмом, місцем сходження Святого Духа, і Господа в Таїнствах, і бути дітьми нашого Небесного Отця. Амінь.

(50)