Проповідь на свято Успіння Пресвятої Богородиці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати та сестри!

Сьогоднi ми святкуємо Успiння Пресвятої Богородицi. Чому ми не говоримо, що вiдзначаємо день смертi Богородицi? Коли людина помирала, нашi предки не говорили, що помер той-то i той-то, а казали “успе”, тобто заснув. Смерть християнина вони називали ще “преставленням”, тобто переходом iз земного, тимчасового, життя у вiчне.

Продовжити читання

(27)

Проповідь на Преображення Господнє

article1928

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!


     Сьогоднi ми урочисто святкуємо велике свято Христової Церкви – Преображення Господнє. Наближався час голгофських страждань Господа нашого Iсуса Христа. Господь знав, що Його страждання будуть великим випробуванням вiри апостолiв. Хоч ученики Христовi бачили багато чудес, що їх творив Iсус Христос, а апостол Петро на запитання: “А ви за кого Мене вважаєте?” – твердо сповiдаючи вiру, сказав: “Ти є Христос, Син Бога Живого”, але Господь передбачав, що всi вони спокусяться, розбiжаться i залишать на Голгофi Його Самого.

     Згадаймо, що сказали воскреслому Iсусу Христу еммауськi супутники: “Ми ж сподiвалися, що це Той, Хто має визволити Iзраїль”. Слова “ми ж сподiвалися” свiдчать про те, що ученики зневiрилися в Iсусi Христi. На хрестi їхнiй Вчитель видався їм не Сином Божим i не Царем Iзраїльським, який нiбито повинен був визволити юдейський народ вiд римської неволi, а звичайною людиною.

     Передбачаючи розчарування ученикiв, Iсус Христос хотiв попередити їх, що Його страждання будуть добровiльними. Вони потрiбнi для спасiння людського роду вiд грiха i смертi. Господь хотiв переконати апостолiв, що Його страждання не будуть ознакою Його слабкостi. Коли в Гефсиманському саду ап. Петро буде намагатися захистити Його, Вiн скаже йому: “Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, i Вiн пошле на захист легiони ангелiв”.

     Господь попереджав апостолiв, що Йому належить багато постраждати вiд язичникiв, бути вбитому i на третiй день воскреснути. Цi слова Христовi апостоли чи забудуть, чи не звернуть на них уваги. Як ми знаємо iз Євангелiя, апостоли не згадають їх пiсля смертi Iсуса Христа i не повiрять жонам-мироносицям, що Вiн воскрес, як обiцяв.

     Для того, щоб утвердити вiру апостолiв пiд час Своїх страждань, Господь зробив їх свiдками однiєї надзвичайної подiї. Вiн преобразився перед ними, показавши славу Свого Божества. Для цього Iсус Христос взяв трьох апостолiв: Петра, Якова та Iоана, пiднявся на гору Фавор i став там молитися Богу Отцю. I коли Вiн молився, лице Його засяяло незвичайним свiтлом, одяг Його став бiлим як снiг i блискучим. В цей час явилися з того свiту Мойсей та Iлля i стали говорити з Ним про Його страждання i смерть. Апостоли все це бачили i чули. I ось хмара осiнила їх, i з хмари вони почули голос: “Цей є Син Мiй Улюблений”. Голос був у той час, коли з Iсусом Христом вже не було нi Мойсея, нi Iллi.

     Преображення Господнє настiльки вразило апостолiв, що ап. Петро в натхненнi вигукнув: “Учителю, добре нам тут бути!” Цi слова свiдчать про те, яке блаженство вiдчули апостоли пiд час Преображення Господнього.

     Господь усе зробив для того, щоб вiра апостолiв не похитнулася пiд час Його страждань. I все ж таки i Преображення Господнє не допомогло апостолам. Настiльки немiчна людина через свою грiховнiсть. Той же ап. Петро, який говорив “добре нам тут бути”, i що вiн не вiдречеться вiд Христа, навiть якщо всi вiдмовляться, i що вiн готовий за Христа навiть вмерти, – вiдрiкся вiд Господа перед такою незначною людиною, як служниця.

     Ось такою немiчною є людська природа. Тому на прикладi ап. Петра свята Церква звертається до нас з такими словами: “О чоловiче, будучи плоттю, не хвалися!”

     Який урок повиннi ми зробити для себе з Преображення Господнього? Нам треба знати, що апостоли бачили на Фаворi не Божество, а лише славу Божества, свiтло. Божественна сутнiсть недоступна людинi. На горi Синай на прохання пророка Мойсея показати Своє лице, тобто Божество, Бог сказав, що людина не може побачити Божество i залишитися живою. Навiть погляду на сонце не може витримати людське око.

     Святi Отцi говорять, що апостоли бачили на Фаворi свiтло, але це свiтло не є “тварним”, тобто створеним. Воно не матерiальне. В Святому Письмi сказано: “Бог живе у свiтлi неприступному”.

     Якщо Божество недоступне для людини, то чи може бачити вона славу Божу, тобто оце свiтло, в якому живе Бог? Ця слава, або свiтло, доступна людям. Славу Божества бачили апостоли на Фаворi, Мойсей – на горi Синай. Господь показував Свою славу i святим новозавiтної Церкви. У свiтлi Божества перебувають ангели i душi померлих, яких Бог прийняв пiсля смертi у Своє Царство. Заради того, щоб прийняти нас у Царство Слави, i прийшов на землю Син Божий Господь наш Iсус Христос. Те, що бачили на Фаворi апостоли i що вони там вiдчували, побачимо i вiдчуємо й ми у Царствi Божому, якщо будемо жити вiрою за заповiдями Божими. Господь обiцяє нам великi блага. Вiн сказав: “Радiйте i веселiться, бо велика нагорода буде вам на небесах”. Амінь.

(35)

Слово про віру

isus&petro                                                          

Що таке релігійна віра? 

     Віра – це не тільки теоретичне визнання істинності за відомим твердженням, але й живе безпосереднє переконання «і впевненість у невидимому» (Євр. 11, 1). Переконання, яке переходить за межі того, що можна довести фактами. Віра, як і телескоп: з його допомогою око бачить те, чого воно не бачить, коли неозброєне. Так і віра поширює наш внутрішній кругозір, вказує розумові нові надприродні істини і невидиме. Святий Димитрій Ростовський пише: «Не бачимо ми Бога, тому що ніхто не бачив ніде, але, безсумнівно, віруємо, що Бог є , – це і є віра. Не бачимо Спасителя нашого на небі з прославленим тілом, а , безумовно, цьому віруємо, – це і є віра. Не бачимо Бога нашого, всюдисущого і завжди присутнього з нами, але віримо тому, – це і є віра». Це не значить, що віра йде проти очевидних фактів або безсумнівних висновків розуму; віра не тільки не суперечить знанню, а, дістаючи підтвердження від знання, спонукає нас прагнути до поглиблення пізнання. 

     Проте, якщо віра у фактах досвіду або розуму знаходить своє підтвердження, внутрішня її сутність є вимогою не тільки розуму, але і всіх сил людського духу, яка змушує шукати Бога, любити Його і простувати до Нього. 

     «Боже! – волає Давид. Ти Бог мій, Тебе від ранньої зорі шукаю я; Тебе прагне душа моя, по Тобі знемагає плоть моя, в землі пустій, висохлій та безводній»(Пс. 62, 2). З цього видно, яке важливе значення має віра для людини. 

     «Вірою пізнаємо» (Євр. 11, 3), «Ми ходимо вірою, а не видінням» (2 Кор. 5, 7), – говорить св. Апостол Павло. Віра проймає всю сутність людини, будучи основним началом її життєдіяльності. Де є віра, там є і надія. Як навчає апостол , у вірі – основа надії – бо «віра… здійснення очікуваного і впевненість у невидимому»(Євр. 11, 1), а де надія, там терпіння і добродушність у перенесенні скорбот (Євр. 6, 12). 

     Безперечно, скорботи не легкі і для віруючого. І християни,наслідуючи Спасителя, часом молять Небесного Отця: «Отче мій! Якщо можливо, нехай обмине мене чаша ця»(Мф. 26, 39). Однак віруючий добровільно передає себе волі Божій, кажучи разом із Спасителем: «Отче Мій, коли не може чаша ця минути мене… нехай буде воля Твоя»(Мф. 26, 42). 

     «Як добрий воїн Ісуса Христа» (2 Тим. 2, 3), християнин переносить скорботи мужньо, переконаний у тому, що Господь не пошле йому випробування, переважаючі можливі для нього сили, а при спокусі дасть і силу перенести її (1 Кор. 10, 13). Він знає, що випробування Богом посилається для його ж блага. «Золото, – говорить Премудрий, – випробовується вогнем, а люди угодні Богові, в горнилі приниження»(Сір. 2, 5). Згадаймо праотця Авраама. Якого тяжкого випробування зазнала його віра, коли йому було звелено принести в жертву свого єдиного сина! Згадаймо випробування, послані праведному Іову. Однак, як терпляче і мужнього ці старозавітні праведники переносили свої скорботи! «І всі вони, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив для нас щось краще, аби вони не без нас досягли досконалості»(Євр. 11, 39-40). І праведники Старого Завіту здалеку бачили обітницю і раділи: «Авраам, отець ваш, – говорить Господь, – радий був би побачити день Мій; і побачив і зрадів»(Ін. 8, 56). 

     Яка вражаюча сила віри! Ця сама віра зміцнювала і надихала апостолів під час недуг і трудів, якими супроводжувався апостольський подвиг. «Ми, – говорить апостол Павло, – невідомі, але нас пізнають; нас мають за померлих, а ось ми живі; нас карають, але ми не вмираємо; нас засмучують, а ми завжди радіємо»(2Кор. 6, 9-10). Те, що святий апостол говорив про апостолів, можна сказати про всю початкову Христову Церкву. Непохитну істину сповіщає нам ап.. Павло, коли говорить: «Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими… і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання… а не маю любові, – то я ніщо»(1 Кор. 13, 1-2). 

     Якщо таке велике значення віри в нашому житті, то чи не повинні ми «випробовувати самих себе, чи у вірі ми» (2 Кор. 13, 1-2). 

     Ми покликані Господом через віру до спасіння благовіствуванням апостольським (2 Фес. 2, 13-14). Ми не чули безпосередньо проповіді тих очевидців, котрі бачили втіленого Сина Божого, але належимо до Церкви, котра свято охороняє апостольське передання. Це та віра, закликом до якої Господь почав і закінчив Своє самовіддане служіння: «Це є перемога, яка перемогла світ, – віра наша» (1 Ін. 5, 4). Віра наша це – коштовна перлина, яку, щоб придбати, за притчею Христовою, багач продає всі свої інші скарби. 

     Апостол Павло говорить: «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, тверді» (1 Кор. 16, 13). Але стояти твердо у вірі можна, перебуваючи у Христовій Церкві, живому благодатному союзі душ християнських. В Церкві ми разом радіємо і плачемо, тут кожного навчає інший і всі живуть одним спільним духовним життям. Воно виходить від самого Джерела життя, і те, про що колись Сам Ісус Христос благав Отця Свого Небесного, волаючи до Нього: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдине» (Ін. 17, 21), – здійснюється видимо на землі. І ми молимо Господа, щоб Він з’єднав нас всіх у святій Своїй, Соборній і Апостольській Церкві і намножив «у нас віру» (Лк. 17, 5). Амінь.

(37)

Про сутність Успенського посту

yak-povoditisya-v-dni-postu

 

14 серпня для нас, для усіх православних християн, розпочинається Успенський піст. У цій публікації ми розповімо про те, як було започатковано Успенський піст, як харчуватися й проводити дні Успенського посту, тощо.

Продовжити читання

(12)