Проповідь на День Святої Трійці. П’ятидесятниця

8

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!

Мова символів, яка оточує нас сьогодні, допомагає нам відчути всю місткість, всю повноту цього свята. Адже сьогодні ми згадуємо не тільки про конкретну подію – зіслання Святого Духа на апостолів. Хоча і ця подія, стала в певному сенсі квінтесенцією шляху повернення до Бога, який почався від самої брами раю, звідки мусили вийти наші праотці після гріхопадіння. Мова символів починається навіть із самих цифр.

Давайте-но замислимося на хвилинку: чому саме П’ятдесятниця, п’ятдесятий день після Великодня? Насамперед тому, що в цей п’ятдесятий день після виходу з Єгипту – старозавітньої Пасхи – Мойсей одержав на Синайській горі Божі заповіді. І П’ятдесятниця відзначалася саме як свято одержання заповідей. Але в Бога нічого не буває без причини. І ці п’ятдесят днів для людини стародавнього Близького Сходу відразу підказували: це ж наступний день після того, як виповнилося сім разів по сім! Сім седмиць, сім тижнів, які нагадують нам про перший великий тиждень, коли творився світ, починаючи від появи світла та темряви, від їхнього поділу і до появи людини (Буття 1, 2).

 

І ось настає повнота днів. Здається, зовні нічого не змінилося. Ну так, з’явилися вогненні язики, які позначили цю подію, і апостоли заговорили новими мовами (Дії 2:1-11). Але те, що насправді здійснилося, набагато глибше, ніж ці зовнішні ефектні знаки. Пресвята Трійця, Та, у тринітарній, говорячи богословською мовою, тобто потрійній, єдности котрої здійснюється сам величний акт творіння, втілюється у момент творення Святої Церкви. Церква увінчує повноту шляху до спасіння на землі.

 

Насправді, Церква, звичайно не завершує цей шлях. Вона тільки його починає. Але вона формує наш шлях повернення до гармонійного життя. Не кожна людина, яка опиняється в Церкві, може відразу відчути це. За останні дні ми бачимо багато потворних явищ, коли людина, ніби й церковна, займається політичною демагогією, бере в руки зброю, очолює терористичні загони. Що це означає? Що ця людина справді так розуміє свою віру? Ні, вона зовсім не розуміє своєї віри! Вона, формально присутня в Церкві, лишається глибоко чужою тій величній єдності, яку Церкві дарує Господь. Бо єдність, яка визначається єдністю трьох Осіб Пресвятої Тройці – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого, – та єдність, яку ми щоразу знаменуємо, складаючи три персти для хресного знамення – саме вона стає основою нашого єднання, основою подолання трагічного поділу, що ліг в основу всіх криз і драм людини: поділу душі і тіла, нашого внутрішнього роздвоєння.

 

Хіба ж не відчуваємо ми часом це роздвоєння, коли нам раціонально хочеться зробити одне, а емоції підказують зробити інше? Коли ми знаємо, де добро, а де зло, а чинимо якраз навпаки, чинимо на шкоду собі? Таке трапляється не раз у нашому житті. Саме в Церкві Христос дає нам знаряддя для подолання цього роздвоєння. Бо почалося воно з тієї миті, коли людина порушила Божу заповідь. І те, що сталося на Синайській горі, коли Мойсей одержує дороговказ для простування назад, до Бога, шляхом виконання заповідей, і те, що сталося у Сіонській горниці, коли не за заслуги людства, а як великий аванс на майбутнє дарується благодатне віяння Святого Духа, Який, сходить на Церкву в особі першої церковної громади святих апостолів, – все це наповнює Церкву тією благодатною силою, яка і допомагає їй витримувати випробування протистоянням світу.

 

Церква не розриває з матеріальним світом. Вона інтегрує його в собі. І зараз ми з вами оточені предметами реальними, матеріяльними. І ця трава, ці гілочки, якими прикрашена церква сьогодні, квіти, які ми ставимо в ці дні в своїх оселях, – все це нагадує нам про красу творіння і про те, що видимий, матеріяльний світ не є щось вороже Богові. Навпаки, він є Його творінням. І ми – улюблена частина цього творіння.

 

Бог допомагає нам подолати внутрішнє роз’єднання. І це дається також через подолання роз’єднання зовнішнього, наших людських поділів. Бо Церква вчить нас бути разом, миритися один з одним, приймати один одного, допомагати та любити один одного – вчить тому, чого так бракує нам в житті. Чому, можливо, посилаються нам випробування, суворі кризи, одну з яких зараз переживає Україна? Щоб ми відчули необхідність бути разом у протистоянні злу! Бо тільки тоді ми маємо силу перемогти зло, коли йдемо за прикладом Самого Бога, Який вчив нас, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі (Ін. 17:2), і дав нам відчути повноту триіпостасної єдности Бога, коли на Церкву послав слідом за її Вчителем і Небесним Главою Христом благодатне віяння Святого Духа, Який наповнює Церкву Своєю присутністю.

 

Хай же благодатна сила Церкви допоможе нам відчути цю силу в собі самих! Силу, яка допомагає подолати зовнішні виклики, гідно відповісти на них. Силу, яка допомагає нам, керуючись Божими заповідями, змінювати ставлення один до одного і транслювати із Церкви це доброзичливе, братнє ставлення у довколишній світ.

 

День Святої Тройці вчить нас бути разом і показує незламність Христової громади, об’єднаної не тільки почуттями звичайної людської солідарности, але й тією вищою єдністю, яку ми сьогодні насправді і святкуємо, вшановуючи Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого, єдність Яких невидимо, але так відчутно реалізується у найпотужнішому знарядді, даному кожному з нас, – Святій Церкві. Амінь.

(115)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *