Проповідь на Благовіщення Пресвятої Богородиці

icon-Blahovischchennja01

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми з вами зібралися у Божому храмі, щоб відзначити знаменне свято, яке започатковує основу нашого спасіння, це свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, коли архангел Гавриїл сповістив Пресвятій Діві Марії, що від неї народиться Спаситель світу. Тому і у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці Свята Церква нагадує нам слова святкового задостойника: «Благовіствуй земле радість велику, хваліть небеса Божу славу». Чому ж церква Христова закликає нас радіти? Чому земля прославляє славу Божу, благовіствуючи велику радість?

 

В цей день християни переповнені духовного піднесення, бо здійснилася велика подія в житті людства. Архангел Гавриїл у святому благовісті приніс нам радісну звістку проте, що Христос обіцяний Месія народиться від Діви.

 

Далеко від Бога жило людство до цього святого дня. Після гріхопадіння тільки деякі вибрані люди жили святою надією, що прийде обіцяний Спаситель і знову з’єднає людей з Творцем а людська душа знайде спокій з Богом, який вона втратила через те, що попала у рабство гріха та смерті. Думка про Відкупителя була вказуючою зіркою старозавітного людства і ось нарешті в призначений час прийшов небесний Благовісник і сказав: «Радуйся благодатна Господь з тобою» (Лк.1.28).

 

Свята і Пречиста Діва як чудесна зірка, явилася передвісницею сходу Сонця Правди Христа Бога нашого. Про цю священну подію пророкував старозавітний пророк Малахія: «А для вас благоговіючих перед Моїм іменем, зійде сонце правди і зцілення в його проміннях» (Мал.4.2). Розганяється страх, приходить благодать, щезає темрява, наступає день. Минула ніч наблизився день, отже відкиньмо діла темряви і одягнімося в зброю світла – закликає апостол Павло (Рим.13.12).

 

На Благовіщення Пресвятої Богородиці ми з вами святкуємо початок Новозавітнього дня, адже від сьогоднішнього дня присікається і зупиняється гріховний розвиток людства. Це день з якого бере початок наше спасіння, про це свідчить святковий тропар який урочисто проголошує: «Сьогодні початок нашого спасіння…». Сьогодні настав час сповнення святої обітниці Господа, що сім’я жінки зітре голову змія (Бут.3.15).

 

В Назареті Свята Діва приймає радісну звістку про народження Спасителя світу. Вона як непорочна невіста сподобилася такої честі через осінення благодаттю Святого Духа. Адже як ми чули із євангельської розповіді архангел Гавриїл сказав до неї: «Дух Святий зійде на Тебе і сила Всевишнього осінить Тебе» (Лк.1.35). Премудрий Соломон в пророчому натхненні говорить: «Ось зима вже пройшла, дощ минув, перестав; на землі показалися квіти; настав час співу, і голос горлиці чути в нашій країні; смоківниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози розцвітають видаючи пахощі» (Пісні 2.11-13). У цих словах дорогі у Христі, ми повинні духовно розуміти, що сьогодні відбувся перехід від холодної гріховної темряви, до світлої, теплої, небесної весняної радості, тому, що через сьогоднішнє свято Благовіщення, до нас наблизилось Сонце Правди Христос.

 

Благодатна Свята Діва з Назарету, тиха і смиренна сьогодні піднесена до Божественного достоїнства. Сьогодні ми споглядаємо красоту Божественної Небесної Діви, радіємо святому торжеству і насолоджуємося благодаттю, яка обіцяна нам благою і радісною звісткою святого архангела Гавриїла, проте, що незабаром народиться Спаситель світу.

 

Співайте Господеві вся земля благовістіть день у день Його спасіння (1Пар.16.43) хваліть небеса Божу славу. Торжествуйте славною радістю, нехай зішле Господь свою благодать всім які полюбили Його (2Тим.4.8). Радійте несказанною преславною радістю, яка наповнює наші серця у цей світлий празник Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

 

Тому дорогі брати і сестри з молитвою на устах Пресвятая Богородице спаси нас віддаймо все своє земне життя в ЇЇ пречисті руки, під її омофор, бо Вона надія наша в небі і заступниця в потребі.Амінь

(29)

Проповідь у Неділю 6-у Великого Посту.Вхід Господній в Єрусалим.

getImage

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Не раз і раніше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцілятися від своїх недуг, але такої урочистості під час попередніх завітань Христа до Єрусалима не було.

 

Чому цей вхід був урочистим і чим він відрізняється від урочистих входів царів і великих полководців сивої давнини? Коли порівняємо вхід в Єрусалим Христа з входом царів і римських полководців після їхніх перемог, то побачимо безмежну різницю.

 

Царі і полководці в’їжджали у свої столиці після перемог на розкішних колісницях, що сяяли золотом, на баских конях. Вони встилали дорогу до цієї зустрічі тисячами вбитих на війні, омивали ріками людської крові. Навколо них рухалися легіони війська з усякою зброєю, а за ними – сотні полонених рабів у кайданах. Це була дійсна урочистість, вона наводила трепет і жах на весь народ.

 

А якою була урочистість входу в Єрусалим Господа нашого Ісуса Христа? Він їхав на ослиці, яку Його ученики взяли у селян, а позаду бігло осля. Великий натовп людей супроводжував Його. Люди встиляли Йому дорогу гіллям з дерев та одягом. В руках вони тримали пальмові гілки. В цій урочистості брали участь діти, які нічого не боялись, а тішились, славлячи Христа.

 

У цих двох видах урочистих входів загальним було те, що і царів та полководців, і Христа Спасителя народ зустрічав як переможців. Лише в цьому була спільність між ними, а в усьому іншому – суттєва різниця. Полководці-переможці сіяли смерть і проливали людську кров, а Христос подолав смерть, воскресивши чотириденного мерця – Лазаря. Там славили за смерть, а тут кричали: “Осанна Сину Давидовому!” – за повернення життя.

 

Про ті царські урочисті входи люди давно вже забули, і лише історія згадує про них, як про жахливі і жорстокі події минулого, а зовні скромний вхід Христа Спасителя не забувається вже протягом майже двох тисячоліть, і кожного року дає християнам велику втіху і надію. Урочистий вхід Ісуса Христа був бідним зовнішньо, але безмежно багатим за своїм внутрішнім змістом. Цей внутрішній зміст Христового входу в Єрусалим, що має вічне значення, робить його вічно живим.

 

У чому внутрішній зміст урочистого входу Христа? Він їхав на страждання, Він їхав на Голгофу з такою урочистістю, з якою після перемог царі їхали у свої царства. Христос в’їжджав у Єрусалим не для того, щоб Йому служили, а для того, щоб послужити і віддати душу Свою за спасіння світу. Христос ішов у Єрусалим не як Владика вселенної, а як останній слуга людей. Ні краплі людської крові не пролив Христос Своїм входом, жодної людської душі не погубив, а навпаки – йшов у Єрусалим пролити Свою кров за очищення наших гріхів і всього світу. Вхід Ісуса Христа залишається назавжди величним, тому що він мав не політичне значення, а релігійне, не тимчасове, а вічне. Його релігійне значення полягає в тому, що Христос ішов визволити людські душі від гріха і смерті. Тому це свято вічно близьке кожній людині і ніколи не забудеться, поки люди житимуть на землі.

 

Христос урочисто йшов у Єрусалим на страждання і смерть. Як людина, Він боявся страждань і смерті, але Він переміг їх, і тим самим змінив погляд християн на страждання і смерть. Коли ми звернемося до двотисячолітньої історії християнства, то побачимо, що Церква була міцнішою і чистішою під час гонінь. Можна сказати, що своїми стражданнями і мученицькими смертями християни перших віків перемогли як язичництво, так і Римську імперію з її рабством і численними моральними пороками. І у ХХ ст., за часів державного атеїзму і всіляких переслідувань і гонінь, Церква була сильною, хоч і не дуже численною.

 

У 20-ті і 30-ті роки нашого століття вона дала світові безліч мучеників за віру Христову і тим очистила сама себе від гріхів попередніх століть. Гонителі Церкви боялися мучеництва християн. Вони ні перед чим не тремтіли так, як перед готовністю християн іти на страждання і смерть. І все це завдяки тому, що Господь наш Ісус Христос Своїми стражданнями і смертю переміг як страждання, так і смерть. Апостолу Павлу, який страждав, Господь сказав: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі ” (2 Кор. 12, 9).

 

У релігійному житті страждання, переслідування і гоніння мають важливе значення, бо вони очищають як людину, так і Церкву від гріховних нашарувань. Як золото очищається вогнем, так душа людська очищається від гріхів стражданням. Коли люди звертаються до Бога, до Церкви, до віри? В часи лихоліть, в часи тих чи інших страждань людини. Ми згадуємо про Бога тільки тоді, коли болить душа, коли не маємо ні від кого допомоги. А в часи благоденства ми забуваємо, що Він існує. Багато хто з нас, досягши добробуту, думає, що Бог не потрібен, що нібито можна прожити добре і без віри в Бога. Тим самим ми самі на себе накликаємо страждання. Відсутність страждань часто штовхає нас на хибний спосіб життя.

 

Нам треба бути вірними Богу – як в часи благоденства, так і в часи випробувань. Кого любить Бог, того Він і карає. Так само, як і батьки карають дітей, бо вони їх люблять і хочуть, щоб діти були кращими за них.

 

Сьогоднішнє свято нагадує нам, що Христос ішов урочисто на страждання і смерть. Він дав і нам благодать перемагати страждання. Гілля верби, яке ми тримаємо в руках у це свято, нагадує нам про те, що життя перемагає. Якщо воно перемагає в рослині, то тим більше – в людині, бо людина незрівнянно цінніша за рослину. Якщо Бог турбується про життя рослин і тварин, то чи не набагато більше Він любить людину? Заради спасіння кожного з нас Господь наш Ісус Христос віддав Себе на страждання і смерть. Йому слава, честь і поклоніння на віки віків.Амінь!

(25)