Проповідь у Неділю 4-у Великого Посту.

bible

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Основною метою життя щирого послідовника Христа є спасіння, єднання з Отцем Небесним у вічних оселях Його через служіння Богу і ближнім. Щоб досягти цього, християнин повинен «залишити попередній спосіб життя ветхої людини, що зотліває у звабливих похотях»(Єф.4,22), «очистити себе від усякої скверни плоті і духу»(2 Кор.7,1), викорінити в собі все гріховне «і вдягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості правди» (Єф.4,24). Усе це здобувається в постійній боротьбі з гріховними пожаданнями плоті, в якій християнинові допомагає молитва і піст.

 

     Піст і молитва – це засоби до послаблення гріха, ворога нашого спасіння. Вони саме й спрямовані до того, щоб звільнити нашу душу від влади гріха, зробити її здоровою. Піст угамовує почуттєві принади і нахили, які принижують нашу душу, усуває перешкоди до постійної духовної пильності, допомагає стримувати плоть нашу, знесилювати її пристрасті, допомагає їй коритися духові. Молитва постійно має бути в розумі й серці віруючої людини, вона не дає їм осквернятися різними марними думками.

 

     Піст і молитва корисні разом, а окремо вони безсилі. Преподобний Іоанн Ліствичник говорить, що тільки в постника розум молиться тверезо, а в нездержливого він наповнений нечистими помислами. «Хто постить, той стає легким і окриляється, – говорить св. Іоанн Златоуст, – і з добрим духом молиться. Хто постить і молиться, той має два крила, легші від самого вітру: бо такий не дрімає, не говорить багато, не позіхає і не підупадає на силі в молитві»(Бес. на Матф.)

 

     Цю думку стверджує зміст нинішнього Євангелія, в якому розповідається про зцілення Господом Ісусом Христом хворого юнака, що в своїй недузі тяжко мучився, кидався в вогонь або у воду (Мф.17,15). Нещасний батько приводив свого сина до учеників Спасителя, «та вони не могли зцілити його»(ст.16). Згорьований батько, упавши на коліна, благав Спасителя змилуватися над хворим сином і одержав, що просив. За велінням Спасителя, злий дух покинув бідолашного(Мф.17,18).

 

     Після зцілення ученики на самоті спитали Господа, чому вони не змогли порятувати хворого, і одержали відповідь: «Через недовірство ваше»… І, повчивши апостолів про силу непохитної віри, Спаситель сказав: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви і посту»(Мф.17,20-21). Ось так звеличує молитву і піст Господь Ісус Христос.

 

     Що ж потрібне для того, щоб молитву віруючого почув Господь і вона була приємна Йому, а нам корисна? Треба, щоб у болящого була щира віра, чиста совість, і гріха щоб не було на ньому. Слово Боже навчає, що «грішників Бог не слухає; коли хто побожний і чинить волю Його, того слухає» (Ів.9,31). Крім того, болящому треба мати міцну віру і надію на Бога. «Істинно кажу вам: коли будете мати віру і не будете сумніватися, говорить Господь Ісус Христос, … то все чого попросите в молитві з вірою, одержите» (Мф.21,21-22). «Але нехай просить з вірою, без жодного сумніву, – пояснює апостол Яків. – А той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер піднімає і розвіває.

 

Хай не думає така людина одержати що-небудь від Господа. Людина двоєдушна нестала на всіх шляхах своїх»(Як.1,6-8).

 

     Молитва наша повинна бути щирою і смиренною. Тому і сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4,6), – повчає апостол. На молитві ми не повинні мудрувати і просити того, що може образити святість Божу. Так це було одного разу з апостолами, коли Господь сказав, – «не знаєте, чого просите» (Мф. 20,22). Молитися треба тільки про те, щоб завжди була воля Божа над грішними.

 

     Молитва наша повинна виходити від самого серця і розуму, а не бути самим вимовлянням слів. І, нарешті, молитва наша не повинна обмежуватися тільки зовнішніми обрядами, як і піст – тільки невживанням скромної їжі.

 

     Піст полягає у відмові від усього, що усолоджує смак, у подоланні всяких помислів і бажань гріховних. Молитву і піст нам треба сполучати з осудом своїх гріхів, ми повинні розкаюватися в них і просити в Господа прощення. Де нема вболівання за гріхи і покаяння, там нема ані християнського посту, ані християнської молитви. Тільки істинним постом і молитвою можна прогнати від себе все зле і гріховне.

 

     Часом трапляється і так, що Господь не відразу подає нам те, чого ми просимо в молитві. Господь не приймає наших благань тому, що ми не завжди слухаємо його, не завжди виконуємо Його святу волю. У євангеліста Луки читаємо притчу Спасителя про суддю неправедного, який вирішив задовольнити прохання вдови, щоб вона більш не докучала йому. Своє повчання Господь закінчив такими словами: «Чуєте, що каже суддя неправедний? То чи Бог не захистить обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться про них? Кажу вам, що Він подасть їм захист незабаром» (Лк.18,6-8).

 

     Отже, нам «завжди треба молитися і не сумувати» (Лк.18,1), а вірити, що «щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не буде вічно карати й довіку пам’ятати» (Пс.102,8-9). Він обов’язково почує нас і все, що потрібне для нашого спасіння, подасть нам. Бо Отець наш Небесний знає, що нам треба всього цього (Мф.6,32). Амінь. 

(23)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *