Перемога в духовній боротьбі

pobeda

Набридли розмови про те, що християнство – релігія для слабких. Зазвичай по ходу цих розмов на другому плані крутиться ідея, що є релігії для сильних, не такі як християнство.

Існує і ще один варіант: можливо представлятися мужньою людиною і з торжествуючим виглядом сповідати атеїзм, або агностицизм (що «сучасніше»): «Осоружно та принизливо залежати від богів. До того ж ніяких безперечних доказів на користь існування богів  немає. Отже зі своїми проблемами ми впораємося своїми силами. Як християни на колінах ні перед ким повзати не збираємося».

 

У всіх цих розмовах є одна корінна вада – фатальне нерозуміння християнства. Для багатьох прихильників сильної життєвої позиції християнство суціль складається з невміння та небажання за себе постояти, з пасивності, легкодухості та вузьколобого фаталізму. Тим часом, суть християнства зовсім в іншому. Пошукаємо її в головній книзі, відкриємо Новий Завіт.

 

Подивимося декілька віршів з Послання апостола Павла до Єфесян. Тут апостол пише про християнський спосіб життя. І його опис виявляється не повільним розливанням перед публікою солодкуватого рожевого сиропчику, але рішучим настроєм на духовну війну.

 

Християнин – це воїн Христовий, а не послідовник химерного і в’ялого релігійного вчення. Від християнина вимагається мужність, готовність переносити позбавлення, вперта вірність своєму Воєначальникові. Так, духовна війна відрізняється від звичайної війни. Проте хороший бойовий настрій цінується і там, і там. Отже християнство ніяк не є релігією слабких, навпаки. Переконаємося в цьому, почитаємо, нарешті, Новий Завіт.

 

Спочатку апостол закликає ефесян взяти в руки зброю і вказує, де наші вороги:«Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти… проти піднебесних духів злоби» (Єф. 6: 11).

 

Християни ніяк не можуть погодитися з людиноненависницькими ідеологіями, яких не можна перелічити. Наша боротьба не проти людей, але від цього вона не стає менш запеклою. Вороги нашого спасіння сильніші за нас, так що своїми силами нам не впоратися. Ми знаємо випадки, коли у важкій боротьбі проти духів злоби піднебесних і їх служителів християни трудилися до крові, не образно висловлюючись, а буквально. І ми шануємо їх як святих, мучеників. Це сильні Господом люди.

 

Ворог роду людського діє проти нас прямою силою та хитрістю, підступами. От чому нам потрібно воювати, зміцнюючись Господньою мудрістю, Його всемогутньою зброєю, «і, все подолавши, встояти».

 

От як йде приготування християнина до бою: «Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності і взувши ноги в готовість Євангелії миру» (Єф. 6: 14). Воїн стягує себе натуго поясом, щоб міцніше стояти в бою. Блаженний Феофілакт бачить в цьому стяганні аскезу, утискання себе, засіб проти гріховного розслаблення. За словами блаженного Феофілакта, «людина любострастна», тобто прив’язана до насолоди, не може стояти прямо, пристрасна людина весь час схиляється до предметів своїх жадань. Отже, приготування до бою полягає в рішучій боротьбі зі своїми пристрастями.

 

Воюючи проти демонів, ми знаходимо мир з Богом. От чому, вдягаючись в броню праведності, християнин, по слову апостола, йтиме з благовістям миру: адже перемога над злими силами вже здійснена Христом Спасителем. Ми можемо цю радісну переможну звістку розділити з Ним.

 

Апостол дає поради воїнам, які на війні допоможуть людям зберегти життя:«Візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Єф. 6: 16-17).Лукавий дух метає в християн стріли, що горять. Як говорить блаженний Феофілакт, «диявол підпалює нас і через помисли невіри, і через спокуси».

 

Коли ворогу роду людського вдається нас спокусити, довести до кризи віри і до гріха, то «ми і совістю як би спалюємося». Наша совість зсередини повстає на нас.Як же примиритися зі своєю совістю? Покаянням в гріхах. Покаяння вважається за одну з важливих сторін нашої війни проти демонів. У покаянні виявляється не людська слабкість, – ні! – а мужність визнати свою неправоту. Демони не переносять людське покаяння, для них це – вогонь.

 

Апостол називає Священне Писання мечем духовним, тобто такою зброєю, якою ми б’ємося проти ворогів нашого спасіння. Божественне Писання – це не релігійна література, написана стародавніми християнами, а наша духовна зброя. Ним посікаються демони. Звернемо увагу на те, що апостол Павел вказує християнам на щит та меч. І ще – на шолом, який закриває голову, тобто зберігає людський розум від пристрасних помислів. Зберігання розуму від гріховних думок повною мірою знаходиться в аскетичному досвіді священної безмовності.

 

Інколи не кожному християнинові дано скуштувати благодать священної безмовності. Але на нашому загальному великому шляху до безмовності, де б ми не знаходилися – нехай на самому його початку – ми відсікаємо пристрасні думки та прагнемо зберігати молитовні покаянні помисли.

 

Після бойового препоясання, одягаються в шолом та броню, після того, як щит і меч опинилися в наших руках, апостол підводить нас до Великого Бога: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом» (Єф. 6: 18). Християнська молитва не принижує людину, а ставить її перед Царем Богом. Молитва не робить людину слабкою, а, навпроти, укріплює її «дня злого», допомагає встояти в найстрашніших випробуваннях (Єф. 6: 13).

Диякон Павел Сержантов

Православие.RU

Переклад українською – газета  Волинь Православна

(18)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *