Проповідь на свято Успіння Пресвятої Богородиці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати та сестри!

Сьогоднi ми святкуємо Успiння Пресвятої Богородицi. Чому ми не говоримо, що вiдзначаємо день смертi Богородицi? Коли людина помирала, нашi предки не говорили, що помер той-то i той-то, а казали “успе”, тобто заснув. Смерть християнина вони називали ще “преставленням”, тобто переходом iз земного, тимчасового, життя у вiчне.

Продовжити читання

(21)

Проповідь на Преображення Господнє

article1928

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!


     Сьогоднi ми урочисто святкуємо велике свято Христової Церкви – Преображення Господнє. Наближався час голгофських страждань Господа нашого Iсуса Христа. Господь знав, що Його страждання будуть великим випробуванням вiри апостолiв. Хоч ученики Христовi бачили багато чудес, що їх творив Iсус Христос, а апостол Петро на запитання: “А ви за кого Мене вважаєте?” – твердо сповiдаючи вiру, сказав: “Ти є Христос, Син Бога Живого”, але Господь передбачав, що всi вони спокусяться, розбiжаться i залишать на Голгофi Його Самого.

     Згадаймо, що сказали воскреслому Iсусу Христу еммауськi супутники: “Ми ж сподiвалися, що це Той, Хто має визволити Iзраїль”. Слова “ми ж сподiвалися” свiдчать про те, що ученики зневiрилися в Iсусi Христi. На хрестi їхнiй Вчитель видався їм не Сином Божим i не Царем Iзраїльським, який нiбито повинен був визволити юдейський народ вiд римської неволi, а звичайною людиною.

     Передбачаючи розчарування ученикiв, Iсус Христос хотiв попередити їх, що Його страждання будуть добровiльними. Вони потрiбнi для спасiння людського роду вiд грiха i смертi. Господь хотiв переконати апостолiв, що Його страждання не будуть ознакою Його слабкостi. Коли в Гефсиманському саду ап. Петро буде намагатися захистити Його, Вiн скаже йому: “Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, i Вiн пошле на захист легiони ангелiв”.

     Господь попереджав апостолiв, що Йому належить багато постраждати вiд язичникiв, бути вбитому i на третiй день воскреснути. Цi слова Христовi апостоли чи забудуть, чи не звернуть на них уваги. Як ми знаємо iз Євангелiя, апостоли не згадають їх пiсля смертi Iсуса Христа i не повiрять жонам-мироносицям, що Вiн воскрес, як обiцяв.

     Для того, щоб утвердити вiру апостолiв пiд час Своїх страждань, Господь зробив їх свiдками однiєї надзвичайної подiї. Вiн преобразився перед ними, показавши славу Свого Божества. Для цього Iсус Христос взяв трьох апостолiв: Петра, Якова та Iоана, пiднявся на гору Фавор i став там молитися Богу Отцю. I коли Вiн молився, лице Його засяяло незвичайним свiтлом, одяг Його став бiлим як снiг i блискучим. В цей час явилися з того свiту Мойсей та Iлля i стали говорити з Ним про Його страждання i смерть. Апостоли все це бачили i чули. I ось хмара осiнила їх, i з хмари вони почули голос: “Цей є Син Мiй Улюблений”. Голос був у той час, коли з Iсусом Христом вже не було нi Мойсея, нi Iллi.

     Преображення Господнє настiльки вразило апостолiв, що ап. Петро в натхненнi вигукнув: “Учителю, добре нам тут бути!” Цi слова свiдчать про те, яке блаженство вiдчули апостоли пiд час Преображення Господнього.

     Господь усе зробив для того, щоб вiра апостолiв не похитнулася пiд час Його страждань. I все ж таки i Преображення Господнє не допомогло апостолам. Настiльки немiчна людина через свою грiховнiсть. Той же ап. Петро, який говорив “добре нам тут бути”, i що вiн не вiдречеться вiд Христа, навiть якщо всi вiдмовляться, i що вiн готовий за Христа навiть вмерти, – вiдрiкся вiд Господа перед такою незначною людиною, як служниця.

     Ось такою немiчною є людська природа. Тому на прикладi ап. Петра свята Церква звертається до нас з такими словами: “О чоловiче, будучи плоттю, не хвалися!”

     Який урок повиннi ми зробити для себе з Преображення Господнього? Нам треба знати, що апостоли бачили на Фаворi не Божество, а лише славу Божества, свiтло. Божественна сутнiсть недоступна людинi. На горi Синай на прохання пророка Мойсея показати Своє лице, тобто Божество, Бог сказав, що людина не може побачити Божество i залишитися живою. Навiть погляду на сонце не може витримати людське око.

     Святi Отцi говорять, що апостоли бачили на Фаворi свiтло, але це свiтло не є “тварним”, тобто створеним. Воно не матерiальне. В Святому Письмi сказано: “Бог живе у свiтлi неприступному”.

     Якщо Божество недоступне для людини, то чи може бачити вона славу Божу, тобто оце свiтло, в якому живе Бог? Ця слава, або свiтло, доступна людям. Славу Божества бачили апостоли на Фаворi, Мойсей – на горi Синай. Господь показував Свою славу i святим новозавiтної Церкви. У свiтлi Божества перебувають ангели i душi померлих, яких Бог прийняв пiсля смертi у Своє Царство. Заради того, щоб прийняти нас у Царство Слави, i прийшов на землю Син Божий Господь наш Iсус Христос. Те, що бачили на Фаворi апостоли i що вони там вiдчували, побачимо i вiдчуємо й ми у Царствi Божому, якщо будемо жити вiрою за заповiдями Божими. Господь обiцяє нам великi блага. Вiн сказав: “Радiйте i веселiться, бо велика нагорода буде вам на небесах”. Амінь.

(28)

Відбулася паломницька поїздка до Почаєва

10 серпня парафіяни Свято-Миколаївського храму смт.Чинадієво разом з отцем Георгієм та матушкою Наталією відвідали місто Почаїв – невеличке українське містечко в Кременецькому районі Тернопільської області. Місто Почаїв відоме в будь-якому куточку світу.

 

Воно дістало визнання через ту важливу роль, яку відіграє у духовному житті християн. Історія міста пов’язана безпосередньо з історією Почаївської Свято-Успенської Лаври – монастиря, який веде своє літочислення з 1-ої половини XIII ст.
Успенська Почаївська лавра – другий за статусом (після Києво-Печерської лаври) православний монастир в Україні. Величні і в той же час витончені храми лаври зведено на високому пагорбі. До наших днів дійшла легенда про те, як на Почаївській горі двом ченцям і пастухові Івану Босому з’явився образ Божої Матері у вогняному стовпі. На скелі, де, за переказами, бачили Діву Марію, віддрукувалася її стопа, а з цього місця пробилось джерело. Нині Почаївська ікона Матері Божої і відбиток стопи Богородиці є головними святинями монастиря.


Під час екскурсії територією Почаївської Лаври ми мали можливість помолитися на вранішній відправі у Свято-Успенському соборі, поцілувати Почаївську ікону Богоматері, взяти участь у Акафісті преподобним Іову і Амфілохію перед їх святими, прикластися до святих мощей, попити та придбати цілющої води з Почаївської гори, побачили бронзовий позолочений ковчег за латунною загорожею. Це місце, огорнуте незбагненною таємницею, немов увібрало в себе палкі молитви нескінченного потоку прочан, що приходять сюди вже не одне століття.

 

Успенський собор вразив нас багатством золота й лазурі, багатством живопису, багатством ліній, граней, ярусів, геометричних форм, багатством простору.
Екскурсiя архiтектурним комплексом Почаївської Свято-Троїцької лаври: (Свято-Успенський собор (1771–82 pp., арх. Г.Гофман), Троїцький собор (1906–12 pp., арх. А. Щусєв), келії (1771–80 pp.), Архієрейський дім (1825 p.), дзвіниця (1861–69 pp.) висотою 65м., надбрамний корпус (1835 p.) та інші святині – справили на нас незабутнє враження.
Приємно було прикластися до ще однієї із святинь Лаври – сліду стопи Матері Божої, з джерелом цілющої води.

Відвідали ми також Святодухівський скит, який відкритий у Почаєві в 1903 р. Він знаходиться у лісі за монастирським цвинтарем на мальовничому пагорбі. Усі споруди цього порівняно невеличкого монастиря, підпорядкованого Почаївській Лаврі, побудовані в неоруському стилі. Обов’язково набрали святої води із чудотворного колодязя, придбали сувеніри: ікони, книги, свічки, святе масло та хліб (просфору).


Побували також на Монастирському кладовищі, на якому помолились за душі усобших, взяли освяченого піску, який є цілющим на різні рани, прийняли святе миро від нашого священика.

Закінчилась наша неймовірна екскурсія виїздом в село Онишківці Рівнецької області, де знаходиться цілюще джерело Святої Анни. Ми мали змогу зануритись та оздоровитися в купелі Святої Анни. Враження неперевершені. Святість відчувається в усьому, у кожній деталі. З Божою допомогою, із щирими молитвами, зі святими піснями ми повернулися додому.

Джерело: Жанна Дзямко

(66)

Проповідь у Неділю 10-у після П’ятидесятниці. Зцілення біснуватого юнака.

hristos-vindeca-orbul-din-nastere

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати та сестри!

В сьогоднішньому Євангелії ми ще раз бачимо відчайдушну людську потребу та нездатність христових учнів зцілити людину. Нещодавно ми читали в Євангелії про те, що вони відчували, що не в змозі нагодувати народ, який оточував Христа, і запитали Його: чому? чому вони так безсилі? чому вони не можуть допомогти тим, які з такою надією до них приходять?

     Спаситель сказав про дві речі спочатку, стосовно їхнього запитання, Він сказав: приведіть хворого хлопчика до Мене … Це перше що кожен з нас взмозі зробити. Коли перед нами потреба, хвороба, відчай і розгубленість, ми так часто намагаємося своїм розумом допомогти, і деколи, в якійсь мірі, ми це можемо робити, але в кінцевому підсумку, гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки Самим Богом. І тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного нужденного привести до Самого Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли б у спілкування з Христом.

     Друге питання було поставлене конкретно учнями: чому ми не змогли його зцілити? .. – Тому що не вистачило віри. Не віри в те, що у них є сила це зробити, а віри в те, що Бог може це створити, і що роль учня в тому, щоб розкрити якомога ширше двері для Бога, щоб Він міг вступити в життя і створити диво.

     Але для того, щоб бути здатним так вчинити, як Спаситель їм сказав, треба пройти шляхом молитви і посту. Не посту в тому сенсі, в якому ми про нього говоримо так часто: утримання в їжі; а посту в тому основному сенсі, в якому святі отці розуміють це слово: відмова – або, вірніше, свобода – від усього того, що нас поневолює; свобода від усього того, що нас приваблює, царственна незалежність, при якій ми можемо до кінця належати Богові й бути здатними до Нього обернутися, і слухати, в глибинах нашого буття, Його життєдайне слово.

     В цьому і полягає, в кінцевому підсумку, молитва: у тому, щоб ми, струсивши з себе всі вузи, забувши про землю, про небо і про себе, стали перед Богом в глибокому мовчанні, вслухаючись всім нашим єством в Його присутність, в Його безмовність, в Його слово животворне, і відповідаючи Йому часом тільки одним словом: Амінь! Так, Господи, припускаю, так! ..

     І не даремно в кінці цього уривка говорить нам Христос про те, що Йому через кілька днів належить бути переданим в руки людей, які стурбовані тільки землею, і що вони Його вб’ють, бо такий свідок свободи в Бозі нестерпний для них. Це межа того, до чого Він кличе учнів: відречіться від себе до кінця! Ввійдіть в Бога до кінця, – тоді ви станете, ймовірно, чужими тим людям, для яких Бог далекий, в яких не живее справжня жалість і любов. Дотримуйтесь Мого прикладу; візьміть свій хрест і підіть за Мною – але без страху! Тому що Я нікуди вас не поведу, ніяким шляхом, яким Я Сам не пройшов, і цей шлях, через хрест, веде до Воскресіння. Амінь! 

(22)