Відбулася паломницька поїздка до Почаєва

10 серпня парафіяни Свято-Миколаївського храму смт.Чинадієво разом з отцем Георгієм та матушкою Наталією відвідали місто Почаїв – невеличке українське містечко в Кременецькому районі Тернопільської області. Місто Почаїв відоме в будь-якому куточку світу.

 

Воно дістало визнання через ту важливу роль, яку відіграє у духовному житті християн. Історія міста пов’язана безпосередньо з історією Почаївської Свято-Успенської Лаври – монастиря, який веде своє літочислення з 1-ої половини XIII ст.
Успенська Почаївська лавра – другий за статусом (після Києво-Печерської лаври) православний монастир в Україні. Величні і в той же час витончені храми лаври зведено на високому пагорбі. До наших днів дійшла легенда про те, як на Почаївській горі двом ченцям і пастухові Івану Босому з’явився образ Божої Матері у вогняному стовпі. На скелі, де, за переказами, бачили Діву Марію, віддрукувалася її стопа, а з цього місця пробилось джерело. Нині Почаївська ікона Матері Божої і відбиток стопи Богородиці є головними святинями монастиря.


Під час екскурсії територією Почаївської Лаври ми мали можливість помолитися на вранішній відправі у Свято-Успенському соборі, поцілувати Почаївську ікону Богоматері, взяти участь у Акафісті преподобним Іову і Амфілохію перед їх святими, прикластися до святих мощей, попити та придбати цілющої води з Почаївської гори, побачили бронзовий позолочений ковчег за латунною загорожею. Це місце, огорнуте незбагненною таємницею, немов увібрало в себе палкі молитви нескінченного потоку прочан, що приходять сюди вже не одне століття.

 

Успенський собор вразив нас багатством золота й лазурі, багатством живопису, багатством ліній, граней, ярусів, геометричних форм, багатством простору.
Екскурсiя архiтектурним комплексом Почаївської Свято-Троїцької лаври: (Свято-Успенський собор (1771–82 pp., арх. Г.Гофман), Троїцький собор (1906–12 pp., арх. А. Щусєв), келії (1771–80 pp.), Архієрейський дім (1825 p.), дзвіниця (1861–69 pp.) висотою 65м., надбрамний корпус (1835 p.) та інші святині – справили на нас незабутнє враження.
Приємно було прикластися до ще однієї із святинь Лаври – сліду стопи Матері Божої, з джерелом цілющої води.

Відвідали ми також Святодухівський скит, який відкритий у Почаєві в 1903 р. Він знаходиться у лісі за монастирським цвинтарем на мальовничому пагорбі. Усі споруди цього порівняно невеличкого монастиря, підпорядкованого Почаївській Лаврі, побудовані в неоруському стилі. Обов’язково набрали святої води із чудотворного колодязя, придбали сувеніри: ікони, книги, свічки, святе масло та хліб (просфору).


Побували також на Монастирському кладовищі, на якому помолились за душі усобших, взяли освяченого піску, який є цілющим на різні рани, прийняли святе миро від нашого священика.

Закінчилась наша неймовірна екскурсія виїздом в село Онишківці Рівнецької області, де знаходиться цілюще джерело Святої Анни. Ми мали змогу зануритись та оздоровитися в купелі Святої Анни. Враження неперевершені. Святість відчувається в усьому, у кожній деталі. З Божою допомогою, із щирими молитвами, зі святими піснями ми повернулися додому.

Джерело: Жанна Дзямко

(77)

Проповідь у Неділю 10-у після П’ятидесятниці. Зцілення біснуватого юнака.

hristos-vindeca-orbul-din-nastere

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати та сестри!

В сьогоднішньому Євангелії ми ще раз бачимо відчайдушну людську потребу та нездатність христових учнів зцілити людину. Нещодавно ми читали в Євангелії про те, що вони відчували, що не в змозі нагодувати народ, який оточував Христа, і запитали Його: чому? чому вони так безсилі? чому вони не можуть допомогти тим, які з такою надією до них приходять?

     Спаситель сказав про дві речі спочатку, стосовно їхнього запитання, Він сказав: приведіть хворого хлопчика до Мене … Це перше що кожен з нас взмозі зробити. Коли перед нами потреба, хвороба, відчай і розгубленість, ми так часто намагаємося своїм розумом допомогти, і деколи, в якійсь мірі, ми це можемо робити, але в кінцевому підсумку, гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки Самим Богом. І тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного нужденного привести до Самого Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли б у спілкування з Христом.

     Друге питання було поставлене конкретно учнями: чому ми не змогли його зцілити? .. – Тому що не вистачило віри. Не віри в те, що у них є сила це зробити, а віри в те, що Бог може це створити, і що роль учня в тому, щоб розкрити якомога ширше двері для Бога, щоб Він міг вступити в життя і створити диво.

     Але для того, щоб бути здатним так вчинити, як Спаситель їм сказав, треба пройти шляхом молитви і посту. Не посту в тому сенсі, в якому ми про нього говоримо так часто: утримання в їжі; а посту в тому основному сенсі, в якому святі отці розуміють це слово: відмова – або, вірніше, свобода – від усього того, що нас поневолює; свобода від усього того, що нас приваблює, царственна незалежність, при якій ми можемо до кінця належати Богові й бути здатними до Нього обернутися, і слухати, в глибинах нашого буття, Його життєдайне слово.

     В цьому і полягає, в кінцевому підсумку, молитва: у тому, щоб ми, струсивши з себе всі вузи, забувши про землю, про небо і про себе, стали перед Богом в глибокому мовчанні, вслухаючись всім нашим єством в Його присутність, в Його безмовність, в Його слово животворне, і відповідаючи Йому часом тільки одним словом: Амінь! Так, Господи, припускаю, так! ..

     І не даремно в кінці цього уривка говорить нам Христос про те, що Йому через кілька днів належить бути переданим в руки людей, які стурбовані тільки землею, і що вони Його вб’ють, бо такий свідок свободи в Бозі нестерпний для них. Це межа того, до чого Він кличе учнів: відречіться від себе до кінця! Ввійдіть в Бога до кінця, – тоді ви станете, ймовірно, чужими тим людям, для яких Бог далекий, в яких не живее справжня жалість і любов. Дотримуйтесь Мого прикладу; візьміть свій хрест і підіть за Мною – але без страху! Тому що Я нікуди вас не поведу, ніяким шляхом, яким Я Сам не пройшов, і цей шлях, через хрест, веде до Воскресіння. Амінь! 

(27)

Священнослужителі та їхні священні одежі (облачення)

article983

За прикладом старозавітної Церкви, де були первосвященик, священики і левити, святі апостоли встановили і в новозавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архієреїв), пресвітерів (тобто  священиків) та дияконів.

Продовжити читання

(979)

Проповідь у Неділю 9-у після П’ятидесятниці.

ishopomo

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри

Сорок днів і ночей постив у пустині Спаситель. А в кінці посту, коли вже сили ослабли і особливо важко постити, приступив до Ісуса диявол, і спокушуючи промовив: «якщо ти Син Божий, перетвори каміння на хліб». Лукавий думав, що Христос перетворивши каміння на хліб і будучи голодним не витримає, і порушить піст. Христос знає задум лукавого і знає важливу істину, що лукавого не можна слухатись, бо його слова хороші, а задуми злі. Тому Ісус дає лукавому достойну відповідь: «не хлібом єдиним живе людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих». А в пустині людей, що прийшли слухати Слово Боже, Спаситель наситив п’ятьма хлібами і двома рибами. Проте щоб ці люди, наситившись даремним хлібом, не вимагали знову їжі, Ісус відправляє апостолів човном на інший берег моря. А Сам Христос іде на високу гору, щоб порозмовляти – помолитись з Отцем Небесним, бо цілий день Ісус провів з народом і на молитву Він не мав часу.

     Молився Ісус Христос за людей, які цілий день слухали Його, молився Спаситель, за весь світ, молився за своїх учнів, а учні пливучи в човні нарікали: «Учитель заставив нас плисти в темну ніч, ми втомлені, а тут вітер і сильна хвиля, і в нас уже нема сил веслувати».

     Христос, як Бог знаючи їх нарікання і Сам бачив з гори, що море дуже розбушувалось. Бажаючи їм допомогти, Спаситель пішов по морю до них. Тільки, що учні нарікали, що Ісус залишив їх наодинці з розбурханим морем, побачили що до човна Хтось наближається, то злякались і стали кричати. «Заспокойтесь це Я» – лагідно промовив до них Ісус.

     Колись Адам, живучи в раю з Богом, забажав бути незалежним від Бога, тому порушив заборону і з’їв заборонений плід. Не став Адам таким, як Бог, а з’ївши плід став із безсмертного – смертним. Так само і апостол Петро, побачивши, як іде по морю Ісус, захотів Петро іти по морю, і сказав: «коли це ти Господи, то звели мені прийти до Тебе». Диявол приступивши в пустині спокушував Христа словами: «якщо ти Син Божий, то накажи камінню стати хлібом». І учень Христа апостол Петро спокушає так само: «якщо Ти Христос звели, щоб я ішов по воді до Тебе».

     Спаситель дозволяє Петрові йти по воді. Петро боязко ступив на воду, зробив крок, другий. Петро наповнився радістю, що він як Христос іде по воді, а з радістю в серце Петра увійшла гордість: він іде по воді, а решта сидять в човні.

     «Петро оглянувся на своїх друзів, і в цей час велика хвиля стала між Спасителем і Петром – пише святитель Дмитро Ростовський – і апостол Петро не бачачи перед собою Ісуса, злякався, засумнівався, і став тонути. А тонучи став благати: «Господи спаси мене!». Ісус зараз же простягнув руку з словами: «маловіре, чому засумнівався…?» і врятував Петра.»

     В човен заходили обоє: попереду Ісус Христос в сухому одязі величний і спокійний, і учні поклонились Йому признаючи Христа за Бога, а позаду йшов Петро зляканий, вода збігала з його одягу, і сором стояв в його очах.

     Чому Петро став тонути? Бо не мав перед своїми очима Спасителя і ми в цьому житті будемо потопати в гріхах, як не будемо мати перед своїми очима Спасителя. А щоб цього не сталось наша Свята Церква вчить: «пам’ятай 4-заповідь Господню, шість днів працюй, пороби всі діла твої, а день сьомий присвяти Господу-Богу своєму». Тож, як вчить св. Іоанн Золотоуст кожного дня прочитай уважно один розділ з Нового Завіту і роздумуй над прочитаним. Не пропускай ранішніх і вечірніх, молитов, і як тільки маєш вільний час молись до Господа. І так чинячи, будеш увесь час пам’ятати про Бога, і Бог, бачачи твої зусилля, буде пам’ятати про тебе. Амінь. 

(26)