Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Сьогодні ми слухали Святе Євангеліє від апостола і євангеліста Матфея, яке є водночас показує, що таке одержимість людини духом злим, і свідчить яким сильним є Бог. В час свого земного життя, Син Божий рятував душі і тіла від усяких хвороб і немочей. Кожен, хто мав віру тверду, отримував зцілення. Сьогодні сталася подія така, яка показала нам всемогутність Божу. Двоє людей біснуватих Гадаринських вийшли перед Ісусом.

 

Спаситель і слова ще не промовив до них, а злий дух, уже, мучений Божою присутністю, кричить устами цих нещасних людей: « Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас?»(Мф.9:28). Цей біс, сила лукава, яка сиділа в людях цих, не може встояти перед Богом. Боїться і тремтить перед Господом, а ще декілька миттєвостей тому, дорогою цією ніхто не наважувався проходити, бо біснуваті настільки були лютими, що нівечили всіх хто наважувався іти цією стежкою. І лукавий просить Сина Божого дозволити увійти йому в стадо свиней, що паслося поряд, і вже одержиме стадо кинулося з кручі в море. А нарід , який почув про це велике чудо, щоб прийняти Христа , і народитися для Царства Божого, просить Бога відійти ….налякалися бідні люди… не розгледіли в цьому диві свого спасіння.

 

В сьогоднішньому Благовісті розбиваються будь-які скептичні твердження тих, хто каже, що духів злоби і лукавства, диявола і лукавого не існує. Існують і чинять беззаконня і ведуть боротьбу за безцінний скарб – образ і подобу Божу, людську душу. За словами Святого Івана Золотоустого: « диявол переконує багатьох, що немає пекла, щоб туди ж і спровадити нас». Саме він, лукавий і мерзенний дух спокусами своїми старається душі християнські погубити. Прот. П.Соколов свідчить: «Сатана засліплює людину, для того, щоб привести її до гріха, а після цього відкриває очі, щоб вкинути у відчай». І як не сумно казати, лукавому це вдається.

 

Бо гріх вкинутий ним, розростається з силою великою, пускає метастази свої, і умертвляє для Бога душу безсмертну. Кожен з нас, хто був у паломницьких поїздках до Святих Місць Православної Церкви, монастирів, міг реально бачити, що таке одержимість. Як лукавий сковує рухи людські, як з створіння Божого, чадо Господнє стає подібним до звіра. І вже не людина говорить, а дух лукавий, вже не керується своєю волею, а дією сатанинською. Та як же так стається, що дух проникає в душу і там господарює? Хто винен в цьому? Відповідь є простою – сама ж людина. Якщо забутим є Закон Божий, знехтуваними є Таїнства Святі, то це реальний плацдарм для воїнства диявола, для переможної ходи його.

 

Але і сьогодні святий апостол і євангелист нам показав, що Бог є Всемогутнім, і диявольське насіння викоріниться навіки. Лукавий, який постійно чатує на людину, не сплячи і не споживаючи нічого, стає безсилим перед Богом. І нічого не може вчинити без дозволу Бога. Навіть для того, щоб увійти в стадо свиней, просить Сина Божого дозволити це зробити. Господом залишена зброя проти сатани – піст та молитва. Преподобний Ніл Синайський так каже до нас: «Молитва віруючого є великою мукою і страшенним жахом для злих духів».

 

Ці ж слова і підсилює Авва Іов: « Ім’я Ісусове сильніше сталі, твердіше граніту немає міцнішого щита, немає кращої зброї в духовній боротьбі, як Ісусова молитва». Ось реальна і дієва сила, перед якою не встоїть диявол. Ось спасенний засіб для порятунку перед бісівською силою. Але є одна біда – ми не користуємося цими святими справами. Ми їх не те що забуваємо, ми їх не використовуємо, а інколи просто зневажаємо. А ще інколи стаємо нерозумними, коли за допомогою проти дій диявола, звертаємося до самого ж диявола в особах ворожбитів і чаклунів. І тим самим свідомо впускаємо в серце своє злого і брехливого, жорстокого і лукавого сатанинського агресора. І сьогоднішнє Євангеліє показує, наслідок такого неуважного і легковажного ставлення до Бога.Амінь.

(985)

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання (Мт. 8:5-13) в цьому контексті набуває значення підказки для кожного з нас. Підказка приходить не від церковної людини і взагалі не від людини із оточення Ісуса Христа. Підказка – від зовсім чужого апостольській громаді римського сотника, який керував залогою в Капернаумі, містечку на березі Генизаретського озера, містечку, що стало центром проповіді Спасителя.

 

Ісус Христос щойно входить до Капернауму після проповіді на горі. Після тієї Нагірної проповіді, яка стала найбільш концентрованим формулюванням євангельського вчення про мистецтво життя: мистецтво співжиття людей і мистецтво стосунків із Богом. Отже, це – перша зустріч Христа із світом після того, як Він навчав тисячі своїх вдячних слухачів на пагорбі. Але римський сотник сам стає частиною навчання. Він дає приклад того розуміння величі Божества, якого часом бракуватиме навіть у людей з найближчого оточення Спасителя, що звикли до Його присутності, до готовності відгукнутися на їхні прохання. Сотник приходить, ламаючи бар’єри культур і релігій, приходить із чужого юдеям світу, зі світу могутньої римської імперії, яку він тут, на далекій провінційній околиці репрезентує. Але приходить, щоб у покорі схилитися перед Христом, виявити готовність прийняти Його слово з пієтетом, якого бракувало в оточенні Христа в Ізраїлі.

 

Сотник показує нам приклад віри у слово. Бо часто цього бракує нам, сучасним християнам. Часом ми прагнемо одержати від церкви чогось виразно матеріяльного. Коли люди приходять до церкви? На Великдень – посвятити паски, на Богоявлення – освятити воду, на Спаса – освятити яблука. Тобто явна більшість християн приходить до Церкви щось від неї одержати, пережити безпосередній дотик чуда, а бажано ще й принести його додому. І Христос, випробовуючи сотника, пропонує прийти до його дому і там зцілити слугу. Зцілити так, як зціляв Христос сотні людей, яких приносили до Нього, або які самі приходили зцілитися. Але сам сотник виявляє розуміння того, що Богові не потрібна ані фізична присутність у певному місці, ні дотик до хворого, щоб змінити все. «Та промов тільки слово – і видужає мій слуга!» (Мт. 8:8) – ось у чому виявляється та віра, яка захопила Самого Спасителя! Віра, приклад якої вказується і нам!

 

Богові не потрібно втручатися в наше життя. Він спокійно дає нам вибір нашого майбутнього шляху. Але, разом із тим, Він завжди готовий одним тільки словом все змінити у нас. Тільки віри бракує нам для того, щоб це сталося, – такої віри, яку мав сотник. І, отже, Христос через нього показує Своїм учням: погляньте, ось сотник, чужинець, здатен віддати всього себе і свого слугу в Божі руки з вірою в цілющу силу Сина Божого. Чи ж маєте таке непохитне почуття ви?..

 

Ось такої готовності віддати себе у руки Божі бракує часом і нам. Бо, коли ми звертаємося з молитвою до Бога, йдеться насправді не про те, щоб ставити перед Ним завдання, які Він має виконати. Як капернаумський сотник, ми лише відчиняємо перед Ним, перед Його волею оселю своєї душі. Бог залучає нас до діялогу, Він підносить нас до спілкування з Собою. Але ми, як учасники діалогу, повинні збагнути, що це розмова не співмірних особистостей, а нас, немічного творіння, і нашого безмежно великого Отця, Який здатний одним тільки словом Своїм все змінити довкола нас і в нашому майбутньому.

 

Господь вчить нас долати забобонне схиляння перед магією речі і жесту, пам’ятати, що за будь-яким символом має стояти Він, а сам по собі цей символ нічого не вартий. Бо ми можемо стати жертвами забобонів, коли будемо вірити, що наше зцілення стається через якусь чудову річ, через дотик до неї, через якісь особливо складені слова молитви. Все це, однак, тільки дорога до Бога. І будь-яка реліквія, будь-яка ікона набуває сенсу лише як вікно у вічне Небесне Царство, де перебуває наш Відкупитель. Це вікно допомагає нам відчути Його присутність. І через будь-яку матеріяльну річ, через будь-яке слово ми тільки впускаємо Його в своє життя так, як впускали сьогодні перший промінь сонця, коли відчиняли вікна у наших квартирах.

 

Господь вчить нас бачити в Ньому це сонце. Сонце, яке зціляє хворобу, яке освітлює світ навколо нас і здатне відкрити нам дорогу до спасіння навіть тоді, коли ми самі цієї дороги не бачимо і, понуривши голову, блукаємо в довколишній темряві.

 

Сотник є для нас одним із знаків тієї дороги, яку належить усім пройти. Дороги, яка веде нас до Бога через Христа. І сенсом цієї дороги, ключем до неї є ці самі слова: «Та промов тільки слово – і видужає мій слуга!» (Мт. 8:8). Амінь.

(43)