Проповідь у Неділю 4-у після П’ятидесятниці.

неділя 4..

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри!

Сьогоднішнє євангельське читання (Мт. 8:5-13) в цьому контексті набуває значення підказки для кожного з нас. Підказка приходить не від церковної людини і взагалі не від людини із оточення Ісуса Христа. Підказка – від зовсім чужого апостольській громаді римського сотника, який керував залогою в Капернаумі, містечку на березі Генизаретського озера, містечку, що стало центром проповіді Спасителя.

 

Ісус Христос щойно входить до Капернауму після проповіді на горі. Після тієї Нагірної проповіді, яка стала найбільш концентрованим формулюванням євангельського вчення про мистецтво життя: мистецтво співжиття людей і мистецтво стосунків із Богом. Отже, це – перша зустріч Христа із світом після того, як Він навчав тисячі своїх вдячних слухачів на пагорбі. Але римський сотник сам стає частиною навчання. Він дає приклад того розуміння величі Божества, якого часом бракуватиме навіть у людей з найближчого оточення Спасителя, що звикли до Його присутності, до готовності відгукнутися на їхні прохання. Сотник приходить, ламаючи бар’єри культур і релігій, приходить із чужого юдеям світу, зі світу могутньої римської імперії, яку він тут, на далекій провінційній околиці репрезентує. Але приходить, щоб у покорі схилитися перед Христом, виявити готовність прийняти Його слово з пієтетом, якого бракувало в оточенні Христа в Ізраїлі.

 

Сотник показує нам приклад віри у слово. Бо часто цього бракує нам, сучасним християнам. Часом ми прагнемо одержати від церкви чогось виразно матеріяльного. Коли люди приходять до церкви? На Великдень – посвятити паски, на Богоявлення – освятити воду, на Спаса – освятити яблука. Тобто явна більшість християн приходить до Церкви щось від неї одержати, пережити безпосередній дотик чуда, а бажано ще й принести його додому. І Христос, випробовуючи сотника, пропонує прийти до його дому і там зцілити слугу. Зцілити так, як зціляв Христос сотні людей, яких приносили до Нього, або які самі приходили зцілитися. Але сам сотник виявляє розуміння того, що Богові не потрібна ані фізична присутність у певному місці, ні дотик до хворого, щоб змінити все. «Та промов тільки слово – і видужає мій слуга!» (Мт. 8:8) – ось у чому виявляється та віра, яка захопила Самого Спасителя! Віра, приклад якої вказується і нам!

 

Богові не потрібно втручатися в наше життя. Він спокійно дає нам вибір нашого майбутнього шляху. Але, разом із тим, Він завжди готовий одним тільки словом все змінити у нас. Тільки віри бракує нам для того, щоб це сталося, – такої віри, яку мав сотник. І, отже, Христос через нього показує Своїм учням: погляньте, ось сотник, чужинець, здатен віддати всього себе і свого слугу в Божі руки з вірою в цілющу силу Сина Божого. Чи ж маєте таке непохитне почуття ви?..

 

Ось такої готовності віддати себе у руки Божі бракує часом і нам. Бо, коли ми звертаємося з молитвою до Бога, йдеться насправді не про те, щоб ставити перед Ним завдання, які Він має виконати. Як капернаумський сотник, ми лише відчиняємо перед Ним, перед Його волею оселю своєї душі. Бог залучає нас до діялогу, Він підносить нас до спілкування з Собою. Але ми, як учасники діалогу, повинні збагнути, що це розмова не співмірних особистостей, а нас, немічного творіння, і нашого безмежно великого Отця, Який здатний одним тільки словом Своїм все змінити довкола нас і в нашому майбутньому.

 

Господь вчить нас долати забобонне схиляння перед магією речі і жесту, пам’ятати, що за будь-яким символом має стояти Він, а сам по собі цей символ нічого не вартий. Бо ми можемо стати жертвами забобонів, коли будемо вірити, що наше зцілення стається через якусь чудову річ, через дотик до неї, через якісь особливо складені слова молитви. Все це, однак, тільки дорога до Бога. І будь-яка реліквія, будь-яка ікона набуває сенсу лише як вікно у вічне Небесне Царство, де перебуває наш Відкупитель. Це вікно допомагає нам відчути Його присутність. І через будь-яку матеріяльну річ, через будь-яке слово ми тільки впускаємо Його в своє життя так, як впускали сьогодні перший промінь сонця, коли відчиняли вікна у наших квартирах.

 

Господь вчить нас бачити в Ньому це сонце. Сонце, яке зціляє хворобу, яке освітлює світ навколо нас і здатне відкрити нам дорогу до спасіння навіть тоді, коли ми самі цієї дороги не бачимо і, понуривши голову, блукаємо в довколишній темряві.

 

Сотник є для нас одним із знаків тієї дороги, яку належить усім пройти. Дороги, яка веде нас до Бога через Христа. І сенсом цієї дороги, ключем до неї є ці самі слова: «Та промов тільки слово – і видужає мій слуга!» (Мт. 8:8). Амінь.

(43)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *