Проповідь у Неділю 8-у після П’ятидесятниці. Про чудесне помноження хлібів

неділя 8

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Свята Мати Церква дбаючи про добро своїх вірних, укладає устав богослужінь, в такий спосіб, що в святкові та недільні дні, ми з вами маємо можливість розважати над досить відомими уривками св. Євангелія. Вже від часів падіння наших прародичів Адама і Єви, людство є втягнуте в один тривалий процес : дбати постійно про хліб насущний для своїх родин, а тому домінуюча більшість парафіян не має можливості щоденно відвідувати Божий храм.

 

Щоб не залишити їх без підтримки, святі отці укладаючи порядок євангельських читань, зробили все, щоб кожний, хто буде брати участь у літургії вислухав науку священика, який допомагає глибше зрозуміти суть прочитаного та дає можливість своїм вірним також застановитись над прочитаним. Тому кожного разу слухаючи св..Євангеліє ми повинні старатись зрозуміти, що хоче Господь через цю євангельську подію нас навчити.

 

Коли наш Божественний Спаситель разом зі своїми учнями перебував у безлюдному місці біля Витсаїди, велика сила народу, бажаючи почути Його Боже слово прийшла до Нього. Наука Ісуса з Назарету була настільки цікавою, що євреї навіть не сподівались так довго затриматись у цьому місці. Сонце передавало свою естафету місяцю, завершувався день, а ніхто й гадки не мав йти додому. Тоді апостоли запропонували Спасителю відпустити народ, щоб вони собі в навколишній місцевості могли купити якусь їжу. Місце, де Христос проповідував було пустинним. Господь в цьому випадку хотів тим, які прагнули отримати науку про духовний хліб, щоб вони отримали і земний щоденний хліб, можливо щоб дати їм ще одну науку, щоб зцілити тих, хто був ще не зцілений.

 

Відповідь Ісуса : « не потрібно їм іти, ви дайте їм їсти» Мт.14.16 – здивувала апостолів. Апостоли не розуміли слів Учителя і напевно між собою ділились враженнями від почутого. Христос користаючи з такої нагоди хоче зробити чудо. Таку неможливу річ, як примноження хлібів не тільки важко було й уявити це виявилось для всіх цілковито не сподіваним. Апостол Матей звертає нашу увагу на те, що апостоли повідомляють Ісуса, що є лише п?ять хлібів та одна риба Мт.14.17 Нема жодного сумніву, що хліб і риба були найпростішою їжею євреїв. Та зовсім інший смак вони отримали після благословення Господа. Напевно ніхто з присутніх при цьому чуді не їв смачнішої їжі, бо це була не просто їжа, але? дар Божий.

 

Перед чудом помноження люди всі розмістились на траві і трапеза земна перетворюється в трапезу духовну. Споживання такої поживи дехто з отців називає навіть священнодійством : молитвою благодарення. З чого можемо зробити висновок що і земні дари можуть служити просвітленню наших безсмертних душ.

 

Насичення п?яти тисяч було не чудом ради чуда, але свідченням Господньої щедрості та повноти до тих, хто шукає Його. Звичайно, що євреї, які йдуть за Христом у пустинню слухати науку не ситості прагнули, вони бажали втамувати свою духовну спрагу. Господь Ісус Христос тим, хто шукає Царства Небесного за їхню наполегливість та витривалість дає і дочасні блага. Хоча свідків цього та наступного чудесного помноження хлібів та риби було багато та все ж люди не до кінця зрозуміли для чого робив це Христос.

 

Тому одного разу Він звертається до тих, хто Його шукав : «Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися.» Ів. 6.26 Отже слова Ісуса звернені до євреїв щоб вони зрозуміли чого насправді потрібно їм шукати.: «Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.» Ів.6.27.

 

Це чудесне помноження було праобразом св.Тайни Євхаристії. До сьогодні Господь цією святою тайною насичує тих, хто шукає Його та Царства Небесного. Цю чудову поживу дає нам для скріплення в духовній боротьбі так і євреїв наситивши п?ятьма хлібами хотів навчити, щоб вони акцентували більше свою увагу на речі, які не проминають.

 

Отже відкладім всі наші турботи про речі дочасні, ради благого піклування про речі вічні, і напевно Господь нас не залишить, і дасть все потрібне нам для земного життя та приготування до Життя вічного. Амінь.

 

(56)

Як відбувалося хрещення Русі

xreshhennya-rusi

За церковним календарем, 14 серпня, крім відомого свята Макавеїв та першого Спаса, відзначається також як День хрещення Русі. Першосвятителем традиційно вважається князь Володимир Святославович, названий православною церквою Рівноапостольним і Святим. 988 р. він успішно запровадив християнство як державну релігію. Але до цієї важливої в нашій історії події лежав дуже довгий і тернистий шлях.

Продовжити читання

(132)

Проповідь у Неділю 7-у після П’ятидесятниці.

003-n-75_1

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати і сестри!

У сьому неділю після П’ятидесятниці читається невеликий уривок Євангелія від Матфея, в якому йдеться про зцілення двох сліпців, а також німої біснуватої людини.

 

Ці розповіді про зцілення, які Спаситель здійснював у такій кількості, присутні майже на кожній сторінці Євангелія. Але розповідь про зцілення німого біснуватого сповнена якимось особливим змістом. Напевно, євангеліст міг би просто написати, що Господь зцілив німого. Це було б так доречно, коли розповідається про те, що тільки перед цим Він зцілив двох сліпців. Сліпих, німих зцілює Спаситель… Але євангеліст пише про те, що то була не проста німа людина — він був одержимий дияволом, злою силою. І Господь особливим чином зцілює цю німу людину. Йому б, напевно, достатньо було сказати: «зцілюю тебе, йди, говори!”, І той би пішов і заговорив! Але то було б виправлення наслідків, а причина залишилася б у цій людині, бо причина його фізичної немічі була духовна, він був у владі темної сили.

 

І можна собі уявити, що було б, якби Спаситель просто зцілив його від німоти. Маючи всередині себе цю темну силу, що стала б говорити ця людина, які б страшні слова вона вимовляла, скільки б зла вона принесла своїм язиком! Скільки б людських доль, можливо, було б заражене тією бацилою зла, яку він у собі носив, скільки б людей було спокушено зі шляху істинного! А, може, були б навіть і душі, розтлінні його словом! Тому Господь не просто зцілює німого — Він виганяє біса. Євангеліст навіть не говорить про те, що слідом за цим сталися якісь особливі дії Спасителя для того, щоб хворий став говорити — біс вийшов, і він почав говорити.

 

Дуже часто ми у своєму житті маємо справу з наслідками, а не з причиною. Найбільш поширена помилка не лише медицини, а й людських стосунків — це вплив на наслідки, на те, що мабуть, відчутно, а в медицині — на те, що вказують аналізи або прилади. Але, найчастіше, не викорінюючи причин, неможливо по-справжньому вилікувати людину. Не викорінюючи причин, неможливо звільнити наш суспільний простір і особисте життя від брехні, наклепів, спокус, хули, лихослів’я, від того, що, впливаючи на людський розум і на моральне почуття людини, руйнує її.

 

Ми знаємо зі Старого Заповіту, як Господь карав богохульників, розбещувачів, спокусників. Наприклад, історія ясно свідчить нам про гнів Божий. Але Господь, караючи носіїв зла, викорінював причину, а не наслідок.

 

Сьогодні ми всі страждаємо від того, що є похідні від цього онтологічного і містичного зла, які присутні в житті людей і в людській історії. Ми жахаємося, коли чуємо брехню і наклеп. Наше моральне почуття загострюється і обурюється, коли ми чуємо слова спокусників, розбещувачів, що пропагують розкріпачення людських пристрастей, особливо коли все це наповнює інформаційний простір сучасного суспільства. Іноді люди кажуть: «Це потрібно заборонити, це потрібно вилучити, це потрібно закрити», знову-таки, звертаючись до наслідку, а не до причини. Можна багато разів забороняти і закривати, але від цього не зміниться картина духовного життя, бо треба зцілювати душі людські, багато з яких через незнання виявилися легкою здобиччю темної ворожої сили.

 

Власне кажучи, все служіння Церкви і зводиться до цього. Ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів (див. Єф. 6:12). І слово, яке звертає Церква, і Таїнства, які вона викладає людям, — це все є та Божественна сила, яка вражає причину. А наслідок сам по собі зникне, якщо зруйнована буде причина.

 

Але все те, що відкриває нам сьогоднішнє Євангельське читання, має відношення не тільки до суспільних відносин, не тільки до суспільного простору буття. Все це має відношення до особистого, до сімейного життя кожного з нас. Нам іноді здається, що сварки, непорозуміння, підозри, взаємні образи мають якісь життєві, людські, звичайні повсякденні причини. Але ж найчастіше, дратуючись або гніваючись, або кажучи неправду і осуджуючи, або вступаючи в конфлікти, відмовляючись від примирення, ми діємо так, бо самі бажаємо цього. Отже причина всього того, що ранить нас, лежить глибоко в нашій суті, в нашій душі, в нашому серці, в нашому розумі.

 

І тому розповідь про зцілення біснуватої німої людини в якомусь сенсі символічно має відношення до кожного з нас. Ми повинні внутрішнім своїм поглядом, не втрачаючи духовної пильності, прозрівати порух нашої душі, нашого серця. Ми повинні оцінювати наші помисли, ми повинні контролювати наше внутрішнє життя, щоб не проникло в це життя, в нашу святая святих зле начало, яке здатне приводити нас до найбільш огидних, жахливих і гріховних діянь, від яких страждаємо ми та ближні наші.

 

Господь, що зцілив німого через вигнання біса, здатний і кожного з нас зцілити, зцілити наше особисте життя і життя всього суспільства, якщо ми, спираючись на Божу допомогу, будемо боротися зі злом усередині нас, з гріхом, з неправдою, відкриваючи своє серце назустріч Божественній благодаті. І тоді, так само як зцілений німий, будемо виголошувати добрі слова, тому що у нас будуть добрі думки. Ми будемо стверджувати правду життя, тому що всередині нас буде правда, ми будемо поблажливі до ближніх, бо самі будемо розуміти, що таке подолання гріха і як важко воно дається.

 

Хай допоможе нам всім Господь у цьому внутрішньому духовному діянні, яке, залишаючись прихованим і непомітним для оточуючих, відображається в житті оточуючого нас світу добрими справами і добрими словами, явленням у світі цьому Божої правди. Амінь.

 

(70)

Проповідь у Неділю 6-у після П’ятидесятниці. Про розслабленого

sunday-of-the-paralytic

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

                                   Возлюблені у Христі брати та сестри!

Є в Євангелії такий вислів Ісуса “сини світу” (Ін. 8:23). Очевидно, що йдеться не про якусь особливу категорію людей, і не про тих, хто справді народжений у світі – всі ми в світі народжені. І всі ми так чи інакше пізнаємо на собі оздоровчу, або і руйнівну дію цього світу. Синами світу Христос називає особистостей, які узалежнилися від системи вартостей цього світу, тих, хто прислуговує світові, вислужується перед ним. Тих, хто намагається відповідати системі стереотипів, яка склалася в цьому світі.

Якби будь-хто із таких синів світу прийшов на зібрання, про яке ми слухаємо сьогодні (Мт. 9:1-8), замість Спасителя, що б він зробив насамперед? Вже напевно, звертався б він не до незнайомих людей, що прийшли, а до книжників, до рабинів – учителів, які, напевно, в більшості своїй справді були людьми побожними, вправлялися в читанні й вивченні Тори (П’ятикнижжя Мойсеєвого), які намагалися дати взірець дотримання закону всім довкола.

І раптом Христос поводить Себе зовсім інакше! Він не звертається до тих, хто намагається стати на почесному місці і привернути до себе увагу. Він звертається до непомітних, звичайних, рядових людей, які тягнуть до Нього, розштовхуючи, напевно, інших, ноші з паралізованим – розслабленим. Ми нічого не знаємо про розслабленого. Він залишився невідомим на ім’я. Ми не знаємо, чи був він справді людиною побожною, чи раніше часто ходив у синагогу, чи читав Тору. Знаємо тільки одне: він приходить до Христа без комплексів переваги, зверхности. Він приходить як прохач. І хоч він не може фізично схилитися перед Христом, він схиляється перед Його силою духовно. Він нічого не вимагає, тільки просить зцілення. І через те дістає і зцілення, і прощення провин (Мт. 9:2).

Як же натомість інакше поводять себе книжники! Вони, прискіпливо – уважно спостерігаючи за тим, що чинить Ісус, намагаються з висоти свого становища й освіти визначити, відповідає Він чи ні їхнім уявлення про Месію. Вони пристосовують Його образ до цінностей, які сформувалися у їхній уяві, тобто в цьому світі. І, бачачи, як у чомусь Він не відповідає цим стереотипам, згорда відкидають Його: хто Він такий, щоб прощати провини(Мт. 9:3)!

Ці два типи поведінки кожен із нас випробовує у своєму житті: в житті повсякденному – в стосунках з оточенням, і у духовному житті – в церкві. Бо як часто ми підходимо до будь-кого з нашого оточення з позиції власної самодостатности, визнаючи себе вищими за цю людину і здатними її судити. Ми приймаємо або не приймаємо цю людину на тій підставі, відповідає вона чи ні нашій власній системі стереотипів або тим вартостям, які пропонує нам довколишній світ. І навіть коли ми приходимо до церкви фізично або йдемо до Христа духовно, як часто в нас раптом прокидається оце рабіністичне прагнення пристосувати уявлення про якусь людину до нашої системи вимірів! Ми хочемо вмістити кожну людину в уявну рамку відповідности чи невідповідности цінностям цього світу. А Сам Христос часто не відповідає цим цінностям світу. Адже Він не йде до багатих, не відзначається вродою, про яку б писали, не має великої фізичної сили. З погляду світу – Він немічна, звичайна людина. І саме це є випробовування для кожного з нас.

Бо Христос вчить нас випробовувати свою любов до Бога на кожному нашому ближньому, на ось такому непомітному для загалу розслабленому. І Христос дає приклад цієї любови. Він навіть не чекає, коли Його попросять про щось. Він вирушає назустріч розслабленому, зціляє його і дає йому прощення.

Дякувати Богові, ми в більшості своїй здорові, або, в усякому разі, більш здорові, ніж той нещасний паралізований чоловік із євангельської розповіді. Ми можемо самі прийти до храму. Ми, християни, вже маємо перед собою прославленого Сина Божого, Який, воскреснувши з мертвих, беззаперечно довів Своє Богосинівство. Але скільки ж нам треба подолати стереотипів і своїх власних упереджень, щоб здобути силу всепереможної віри, яка допомагає розслабленому відчути всемогутню Божу присутність, потягтися до Бога щиро, всім серцем! І за це дістати те, з проханням про що усвідомлено чи неусвідомлено кожен іде до Христа – дістати зцілення душі й тіла. Амінь.

(134)